16.3

Мар’яна повільно повернула голову до шафи. На верхній полиці стояла коробка з материнськими фотографіями. Вона привезла її після похорону, але так і не наважилася розібрати. Там були світлини з дитинства, сімейні свята, поїздки до моря й останні фотографії матері, на яких та вже помітно втомлювалася.

Мар’яна не збиралася нічого викидати. Та лист не просто просив її зберегти фотографії. Він змусив згадати те, про що вона воліла не думати. Одного разу, ще в підлітковому віці, вона розсердилася на матір і порвала кілька знімків. На одному з них вони стояли разом біля старого будинку бабусі. Мар’яна розірвала фотографію навпіл, а потім, злякавшись власного вчинку, сховала шматочки в коробку.

Мати знайшла їх і нічого не сказала, лише склала фотографію назад і поклала на місце. Мар’яна дістала коробку, серед знімків лежала та сама фотографія. Розрив проходив між ними, розділяючи обличчя матері й доньки. На звороті синім чорнилом було написано:

"Колись ти зрозумієш, що не все можна склеїти назад."

Мар’яна не пам’ятала, коли мати зробила цей напис. Вона перевернула фотографію ще раз та під старими словами з’явився новий рядок.

"Але я все одно чекатиму на тебе."

Чорнило ще блищало, тієї ночі Мар’яна не спала. Вона розклала всі три листи на столі й уважно вивчила папір, почерк, згини. Жоден конверт не мав марки. На кожному не було нічого, крім її імені. Листи не пахли парфумами чи старими речами. Вони пахли звичайним папером і трохи вологою землею.