15.4

— Чому ти не прийшла до нас? — запитала дитина.

Софія прокинулася з криком, вона спробувала позбутися дзеркала. Спочатку накрила його тканиною. Потім повернула до стіни, хоча воно було важким і ледь не впало їй на ногу. 

Вона навіть викликала майстра, щоб той забрав стару річ, але чоловік, оглянувши раму, заявив, що дзеркало краще не чіпати: кріплення виявилося дивним, а задня панель була прибита цвяхами, які не відповідали жодним сучасним стандартам.

Софія не стала пояснювати, чому воно їй більше не потрібне. Вона просто попросила майстра повернутися іншого дня. Коли двері за ним зачинилися, вона відсунула тканину.

На дзеркалі не було її відображення. Замість спальні вона побачила кухню іншої квартири. Максим стояв біля вікна й розмовляв телефоном. Його обличчя було втомленим, а голос звучав незвично тихо.

— Я не знаю, що з нею відбувається, — сказав він співрозмовнику. — Останнім часом вона постійно дивиться в дзеркала. Наче когось шукає.

Софія завмерла, а Максим замовк, вислуховуючи відповідь.

— Ні, я не хочу, щоб вона зверталася до лікаря. Можливо, це мине. Вона просто виснажена.

Він завершив розмову й довго стояв нерухомо. Потім повернувся до дзеркала, яке висіло на стіні кухні. Софія побачила власне обличчя, але це була не вона. Інша Софія стояла за спиною Максима й дивилася прямо на неї, її очі були червоними від плачу.

— Ти повинна перестати приходити, — прошепотіла вона.

Софія не могла поворухнутися.

— Що?

— Ти руйнуєш моє життя.