15.2

Вона боялася, що побачене їй сподобалося. У наступні дні дзеркало почало показувати їй більше деталей. Інша Софія жила в квартирі, схожій на її власну, але наповненій речами, яких у справжньому житті ніколи не було. 

На стінах висіли картини, на книжкових полицях стояли томи з її улюбленими історіями, а на кухні завжди пахло свіжою випічкою. Там був чоловік, Софія дізналася його ім’я випадково, коли побачила, як інша вона записує щось у блокнот.

«Максим обіцяв, що цього року ми нарешті поїдемо до моря».

Максим, це ім’я було їй знайоме. Багато років тому, ще в університеті, вона зустрічалася з хлопцем, якого так звали. Вони були молодими, закоханими й упертими.

Він хотів, щоб Софія поїхала з ним до іншого міста, де йому запропонували роботу. Вона відмовилася, бо не хотіла залишати матір, яка тоді тяжко хворіла, і боялася починати життя з нуля.

Максим не наполягав. Вони розійшлися тихо, без сварок і звинувачень. Через кілька місяців він переїхав, а Софія залишилася вдома. Вона закінчила навчання, знайшла роботу, згодом змінила кілька квартир і навчилася жити самостійно. 

Дівчина не шкодувала про своє рішення, принаймні так говорила собі всі ці роки. А тепер у дзеркалі вона бачила іншу версію свого життя.

Ту, яка поїхала, яка вийшла заміж за Максима. Ту, яка мала затишний дім, спільні фотографії, звичні суперечки про покупки й тихі вечори, коли вони разом дивилися фільми. І ту, яка, здавалося, була щасливою. Софія почала проводити біля дзеркала дедалі більше часу.