Містичні історії
14.5
Перші сторінки містили списки покупок, записи про ремонт і звичайні побутові нотатки. Почерк належав Ганні. Олена перегортала сторінки, доки не натрапила на запис, зроблений іншим чорнилом:
«Якщо двері знову з’явилися, не шукай їх у квартирі. Вони не тут».
Нижче було написано:
«Не відчиняй, навіть якщо почуєш дитячий голос. Особливо якщо він назве тебе мамою».
На наступній сторінці почерк ставав дедалі нерівним:
«Воно не може перейти, поки двері зачинені. Але воно вчиться. Спочатку воно показує порожню кімнату, потім речі, а далі людей. Коли ти побачиш когось, кого любиш, не вір, що він потребує допомоги».
Останній запис був зроблений майже нерозбірливо:
«Дзеркало не показує того, що стоїть перед ним. Воно показує те, що стоїть по той бік».
Під записом виднілися глибокі подряпини, наче хтось намагався вирвати сторінку, але передумав. Олена закрила зошит і в ту ж мить зі спальні долинув дитячий сміх. Олена не хотіла заходити до спальні.
Вона стояла в коридорі, притиснувши зошит до грудей, і дивилася на прочинені двері. У квартирі було тихо, але сміх повторився: короткий, приглушений, ніби дитина гралася в сусідній кімнаті.
— Хто тут? — запитала вона.
У відповідь почулося легке постукування, Олена відступила. Вона могла викликати поліцію, піти до сусідів або просто залишити квартиру до ранку. Проте думка про те, що за дзеркалом хтось може бути замкнений, не давала їй спокою.
#379 в Містика/Жахи
#2187 в Фентезі
#371 в Темне фентезі
Відредаговано: 30.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
