14.3

Вона вирішила, що мусить перевірити власне сприйняття. Можливо, це були наслідки стресу. Можливо, відблиски, особливість старого скла або щось, що можна пояснити звичайними причинами.

Та перед тим, як лягти, вона накрила дзеркало великим простирадлом. Уночі їй наснився довгий коридор. Вона йшла босоніж по холодній підлозі, а стіни обабіч були вкриті дзеркалами. У кожному відображалася її спальня, але в кожній із них лежала інша жінка.

Одні жінки спали, інші плакали. Деякі лежали нерухомо, дивлячись у стелю широко розплющеними очима. Наприкінці коридору стояли темні двері, а за ними хтось тихо шепотів її ім’я. 

Коли Олена прокинулася, простирадло лежало на підлозі. А на дзеркалі з внутрішнього боку скла, там, де не могло бути жодного сліду від її пальців, виднівся відбиток долоні. Він був значно більшим за її руку.

Олена не любила визнавати, що чогось боїться. Вона була дорослою жінкою, мала стабільну роботу, самостійно вирішувала проблеми й не вірила в привидів. Але після тієї ночі вона перестала спати у власній спальні.

Спочатку перенесла ковдру на диван у вітальні. Потім перестала залишати відчиненими двері спальні, навіть удень. Їй здавалося, що за ними хтось стоїть і терпляче чекає, коли вона повернеться.

Дзеркало вона намагалася накрити кількома шарами тканини, але щоранку знаходила їх складеними біля рами. Одного разу навіть прив’язала простирадло мотузкою, проте вночі почула тихий шурхіт, наче хтось повільно проводив нігтями по склу.