Містичні історії

13.3

Ніхто не зміг відповісти. Того вечора Марта оселилася в старій хаті, яку колись купили інші люди, а потім покинули. У будинку пахло пилом, вогкістю й давно згаслим димом. Вона не попросила їжі, не захотіла лягати спати й навіть не зняла пальта.

Сиділа за кухонним столом і дивилася на свої долоні. На шкірі не було жодної зморшки. Нігті залишалися короткими, як у день зникнення. Навіть маленький опік на зап’ясті, який вона отримала в дитинстві, мав той самий вигляд.

Однак під шкірою на її пальцях виднілися тонкі темні лінії. Вони нагадували корінці, коли Марта торкнулася однієї з них, з-під підлоги долинув глухий удар. Дівчина миттєво відсмикнула руку.

— Ні, — сказала вона в темряву. — Я повернулася. Ти обіцяв.

Підлога тихо скрипнула, ніхто Марті не відповів. Та під столом повільно ворухнулася тінь, хоча лампа над головою не блимнула. Наступного дня до Марти прийшов сільський фельдшер. Він хотів переконатися, що з нею все гаразд, і сподівався знайти пояснення її незвичайному стану.

Її температура була нормальною. Пульс слабким, але рівним. Кров на вигляд не відрізнялася від людської. Проте під час огляду фельдшер помітив незвичну для людського організму дивну річ. Коли він приклав стетоскоп до її грудей, то почув десь глибоко всередині повільний скрип. Наче під тиском згиналося старе дерево і він прибрав стетоскоп.

— Що ви чуєте? — запитала Марта.

— Нічого, — збрехав він.

— Воно росте. — Вона подивилася йому просто в очі.

Лірія Маєр

Подобається

#506 в Містика/Жахи
#2502 в Фентезі
#379 в Темне фентезі

У тексті є: містика, збірка історій, дужедивнісправи

Відредаговано: 26.10.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись