12.11

За ними простягалася знайома стежка Старого бору. На самому її початку стояв сірий дуб, той самий, який він знайшов у чужому світі. Тепер його кора була чорною.

Назар зрозумів, що ліс прстійно розширював власні межі. Кожен, хто проходив за чорні дерева, залишав там частину звичного світу, а іноді приносив щось із собою назад. Він зачинив двері та за стіною вже шелестіло листя.

Він підійшов до вікна й побачив, що на кожному чорному стовбурі проступають тонкі білі лінії. Вони складалися в карти, маршрути й позначки, схожі на ті, що він залишав у лісі. А в центрі кожної карти було намальовано маленьке коло, його квартира.

Назар розумів, що цього разу дорога назад не допоможе. Він уже не знав, де закінчується ліс і починається звичайний світ. Можливо, вони давно помінялися місцями. Він відступив від вікна й почув, як десь далеко, між чорними деревами, пролунали три глухі удари. Потім усе стихло, а на склі повільно проступив напис:

«ТЕПЕР ТИ ЗНАЄШ, ДЕ МЕЖА».

Наступного ранку сусіди не змогли потрапити до квартири Назара. Двері вели не до коридору, а до вузької лісової стежки, яка зникала серед чорних стовбурів. Кілька людей спробували зайти всередину, але щоразу опинялися на сходовому майданчику. Назар більше не з’являвся.

Через місяць будинок знесли, проте на місці фундаменту почали рости молоді дерева з абсолютно чорною корою. Їх не вдалося зрізати чи викорчувати. Щоразу, коли робітники прибирали одне дерево, на його місці з’являлося два нових.