12.9

Він обійшов дуб, намагаючись не наближатися, і побачив за ним вузький прохід. За проходом виднілася знайома лісова дорога, а ще далі край лісу. Назар не став перевіряти, чи справді це вихід. Він рушив до просвіту, не озираючись.

Коли він перетнув його, повітря змінилося. Повернулися запах хвої, шелест листя й віддалений спів птахів. Земля знову стала твердою, а на стежці з’явилися звичайні сліди від взуття.

Назар вибіг до дороги, на цей раз він справді опинився за межами лісу. До селища він дістався перед заходом сонця. Сусід зустрів його біля воріт і довго мовчав, роздивляючись його обличчя. Потім повів до будинку, дав води й наказав нікому не розповідати, куди Назар ходив.

— Я хочу знати, що це було, — сказав Назар.

Сусід похитав головою.

— Ніхто не знає, що саме відбувається за чорними деревами. Одні кажуть, що там інша частина лісу. Інші, що це місце, яке повторює наш світ, але не зовсім правильно. А я думаю, що там узагалі немає нічого, що можна назвати світом.

— Тоді чому дерева стають чорними?

— Щоб ти зрозумів, де закінчується твоя дорога.

Назар більше не став запитувати. Наступного ранку він зібрав речі й поїхав із Вербового. Він не фотографував ліс, не намагався пояснити пережите й нікому не розповідав про будинок, який виявився частиною чужого простору.

Він хотів забути цю історію. Проте за кілька тижнів помітив, що в його квартирі почали відбуватися дивні речі. Спочатку зник компас, який він брав із собою до лісу. Потім у коридорі з’явився запах мокрої землі, хоча підлога залишалася сухою. Нарешті одного ранку Назар побачив на підвіконні маленьку чорну гілочку.