12.7

На столі лежав телефон, той самий телефон, який Назар тримав у руках. Він повільно дістав свій пристрій із кишені й поклав поруч. Два однакові телефони лежали на столі, обидва з подряпиною біля камери. На екрані кожного було відкрито одну й ту саму карту.

Назар відступив, а із сусідньої кімнати долинув звук кроків. Він не хотів іти туди, але двері повільно відчинилися самі. За ними не було кімнати, яку він знав. Замість стін і меблів простягався темний ліс, у якому всі дерева були чорними. На найближчому стовбурі висів червоний знак лісника, а ід ним було написано:

«НЕ ВИХОДЬ ЗА МЕЖІ».

Назар зрозумів, що дорога привела його не додому. Він повернувся до вхідних дверей, але за ними теж був ліс. Вікна виходили на чорні стовбури, а підлога поступово вкривалася тонким шаром темного ґрунту. У будинку більше не залишилося жодного місця, де можна було б сховатися від лісу.

Назар вибіг надвір і побачив знайому вулицю, але всі дерева на ній були чорними. Їхні гілки звисали над дахами, а коріння піднімало бруківку. На кінці дороги стояла людина в лісницькій куртці і Назар побіг до неї.

— Допоможіть! Я не можу знайти вихід!

Чоловік повільно повернувся. Це був старий лісник, якого Назар кілька разів зустрічав біля лісу. Він тримав у руці ліхтар, хоча навколо було достатньо світла.

— Ти ж вийшов, — сказав лісник.

— Я думав, що вийшов!

— Так і є.

— Тоді чому все це відбувається?

— Бо ти повернувся не туди. — Відповів лісник подивившись на чорні дерева.

Назар відчув, як у нього холонуть руки.

— Де я?

— Там, куди приводить дорога після того, як ти перетнув межу.