12.1

Коли сусід уперше розповів йому про чорні дерева, Назар лише засміявся.

— То, мабуть, залишки якоїсь пожежі.

— Після пожежі дерева мертвіють, — відповів сусід. — А ці ростуть далі.

— Тоді яка різниця, якого вони кольору?

Сусід довго дивився на нього, а потім тихо сказав:

— Різниця в тому, що за ними немає того лісу, який ти знаєш.

Назар не став перепитувати. Йому здалося, що чоловік просто намагається надати старій легенді більшої таємничості та страху. Наступного дня він вирішив знайти чорні дерева.

Він узяв із собою телефон, компас і невеликий рюкзак із водою. Погода була ясною, вітер ледь ворушив верхівки сосен, а повітря пахло хвоєю та вогкою землею. Назар пройшов знайомою дорогою, а потім звернув на вузьку стежку, яку раніше помічав лише здалеку.

За пів години ліс почав змінюватися: спочатку зникли птахи. Їхній спів обірвався так раптово, ніби хтось накрив ліс невидимою кришкою. Потім стих вітер, хоча верхівки дерев ще деякий час рухалися. Нарешті Назар помітив, що під ногами більше не хрумтить сухе листя.

Земля стала м’якою й гладкою, наче її вкрили тонким шаром попелу. Попереду між звичайними соснами виднілися темні стовбури. Чорні дерева стояли рівним рядом, перетинаючи стежку. Їх було щонайменше десяток, і кожне здавалося однаково темним від коріння до верхівки. 

За ними простягався ліс, який на перший погляд нічим не відрізнявся від того, яким Назар прийшов сюди. Він дістав телефон і зробив кілька фотографій. На екрані дерева виглядали звичайними соснами.