12. Не заходь за чорні дерева.

У селищі Вербове кожен знав, що до Старого бору не можна ходити після заходу сонця. Проте мало хто міг пояснити, чому навіть удень місцеві обходили певну ділянку лісу стороною.

Там росли чорні дерева. Вони не були обгорілими після пожежі, не всихали від хвороб і не відрізнялися від інших дерев нічим, крім кольору. Їхні стовбури мали глибокий, неприродний відтінок, схожий на темряву в зачиненій кімнаті. Навіть у сонячну погоду на чорній корі не з’являлося жодного відблиску, а гілки не відкидали тіней на землю.

Місцеві стверджували, що ці дерева не завжди росли там, де їх можна було побачити. Іноді їх знаходили за кілька сотень метрів від старої дороги, а іноді вони зникали на тижні, залишаючи після себе звичайні сосни й берези. Проте всі погоджувалися в одному: якщо чорні дерева з’явилися перед тобою, потрібно розвернутися й повертатися додому.

Не можна було проходити між ними, навіть якщо за стовбурами виднілася знайома стежка. Не можна було торкатися кори, ламати гілки чи залишати біля них речі. А якщо раптом здавалося, що дорога позаду стала довшою, ніж була раніше, слід йти вперед, не зупиняючись і не намагаючись знайти коротший шлях.

Назар почув цю історію в перший тиждень після переїзду до Вербового. Він працював віддалено, винаймав невеликий будинок на околиці й майже щовечора гуляв лісом. Місцеві стежки здавалися йому безпечними, а попередження старожилів звичайними вигадками, якими сільські мешканці відлякують чужинців від небажаних місць.