11.4

«Не ходіть туди після заходу сонця, особливо коли місяць червоний».

Марта перевірила дату публікації. Фотографію виклали майже десять років тому, а її автор давно видалив сторінку. Спроби знайти його ім’я чи інші знімки нічого не дали.

Увечері Марта розповіла про знахідку подрузі. Та вислухала її, спочатку намагаючись не сміятися, а потім запропонувала поїхати до лісу наступного дня. Вона була переконана, що Марта просто надто захопилася власними снами й тепер підсвідомо шукає підтвердження побаченого, і дівчина погодилася.

Вона не хотіла їхати сама, але ще більше боялася залишитися в невіданні. Їй здавалося, що, побачивши ліс наяву, вона нарешті зможе позбутися нічних жахіть. Наступного дня вони вирушили за місто.

Дорога до покинутого кар’єру виявилася довшою, ніж очікувала Марта. Асфальт поступово змінився гравієм, а потім перетворився на вузьку ґрунтову смугу, затиснуту між заростями ожини. Подруга кілька разів пропонувала повернутися, але Марта наполягала, що вони майже дісталися місця.

Нарешті попереду з’явився ліс. Дівчина зупинилася так різко, що подруга ледь не врізалася. Вона впізнала його відразу. Ті самі високі дерева, викривлені стовбури, розколоте дерево біля входу й вузька стежка, яка зникала в темряві. Навіть камінь біля коріння лежав саме там, де Марта бачила його уві сні.

Усе було на своєму місці, окрім крім місяця. Над лісом висіло звичайне денне небо, затягнуте сірими хмарами. Марта полегшено видихнула, відчуваючи, як напруга поступово відступає.