10.7

Анастасія вимкнула телефон і поклала його в кишеню. Вона не знала, чи допоможе втеча. Не знала, чи можна позбутися істоти, яка, здавалося, вже навчилася проникати в її життя без жодного дзеркала. 

Але тепер у неї була причина, сильніша за страх і сильніша за бажання дізнатися правду. Вона мала врятувати доньку. І якщо для цього потрібно було більше ніколи не повертатися додому, вона була готова.

Наступного дня чоловік Анастасії повернувся додому. Увесь цей час дружина не відповідала на його дзвінки, а її батьки запевняли, що вона так і не приїхала до них. Не розуміючи, що відбувається, він вирішив перевірити квартиру.

Двері були зачинені, тож чоловік скористався власним ключем і ввійшов усередину. Усе здавалося таким, як і раніше: на своєму місці лежали сумка дружини, її одяг і документи. На столі залишався телефон, який вона, судячи з усього, навіть не намагалася забрати із собою. 

Єдине, що викликало в нього подив, відсутність сімейних фотографій. З полиць зникли всі альбоми, а рамки, які раніше стояли на комоді, виявилися порожніми.

Чоловік повільно пройшов до коридору й зупинився перед великим дзеркалом, що висіло на стіні. Спочатку він побачив лише власне відображення, проте за мить помітив постать, яка стояла просто за його спиною.

Це була Анастасія. Її обличчя здавалося неприродно блідим, а сама вона стояла нерухомо, дивлячись просто перед собою. У її погляді не було ані страху, ані полегшення від того, що чоловік нарешті повернувся. Вона лише мовчки дивилася на нього крізь дзеркальне скло.