Анастасія взяла телефон: на фотографії вони сиділи за столом, Ірина посміхалася, Анастасія дивилася в камеру, а за спиною Анастасії стояла жінка. Цього разу було видно її руки. А довгі, тонкі пальці майже торкалися плечей. Анастасія випустила телефонз рук.
— Що з тобою?
— Збільш фотографію.
Ірина збільшила, а потім перестала посміхатися.
— Хто це?
— Я не знаю.
— Це ти її привела?
— Вона була у мене вдома.
— Що означає «була»? — Ірина подивилася на Анастасію.
Анастасія мовчала, а Ірина ще раз подивилася на фотографію.
— Вона стоїть дуже близько.
— Раніше вона була далі.
— Раніше?
Анастасія кивнула і Ірина повільно відклала телефон.
— Ти давно її бачиш?
— Приблизно тиждень.
— Анастасіє, чому ти мені про це не сказала?
— Бо я думала, що божеволію.
Ірина хотіла щось відповісти, але в цей момент на кухні згасло світло. Вони обидві замовкли, а через кілька секунд світло повернулося. Жінки на фотографії більше не було. Але на плечі Анастасії залишилися п'ять темних слідів.
Наче хтось щойно поклав на нього руку. Після того випадку вони почали шукати пояснення. Ірина знайшла старий форум, де люди описували схожі випадки.
У більшості повідомлень ішлося про відчуття чужої присутності. Дехто писав, що бачив силует у дзеркалі. Інші помічали його на фотографіях, але одне правило повторювалося майже всюди: "Не обертайся."
Спочатку Анастасія вирішила, що це просто забобон. Потім знайшла повідомлення, яке було написане майже двадцять років тому.