9.3

Коли зображення повернулося, скриня залишалася закритою, але лялька стояла перед нею. Вона більше не була в скрині. Марина прокинулася від власного крику, чоловік схопився з ліжка.

— Що сталося?

Вона показала телефон, він переглянув запис.

— Це неможливо.

У цей момент із дитячої кімнати долинув тихий голос.

— Мамо?

Вони одночасно повернулися, а двері дитячої були прочинені. Марина кинулася туди, проте Софія спала. Але біля її ліжка стояла лялька, після цього вони вирішили позбутися її. Чоловік виніс ляльку за межі подвір’я й залишив біля контейнера для сміття. Через годину її там уже не було.

— Хтось забрав, — сказав він.

Марина нічого не відповіла, але наступного ранку лялька сиділа на кухонному стільці. Точно на тому місці, де ввечері сиділа Софія, і вона дивилася на Марину. Та цього разу Марина побачила, що її голова нахилена вбік. Точно так само, як Софія нахиляла голову, коли слухала казки.

— Не дивись на неї, — тихо сказала Марина.

— Чому? — Софія стояла в дверях.

— Просто не дивись.

Дівчинка послухалася, відвернулася, але потім сказала:

— Мамо…

— Що?

— Вона більше не стара.

Марина подивилася на ляльку, на її обличчі зникла тріщина. Маленька пляма фарби на щоці відновилася, волосся стало чистим, а сукня яскравішою. Лялька ніби ставала новішою.

Того ж дня Марина почала шукати інформацію про будинок. Серед старих документів вона знайшла фотографії попередніх власників. На одній була родина: чоловік, жінка, дівчинка приблизно семи років і та сама лялька. Марина перевернула фотографію і на звороті стояла дата: "1968." А під нею: «Олена та її улюблена Марта.»