9.2

Жодна людина не могла непомітно піднятися туди, але лялька щоразу опинялася ближче до виходу. Марина почала фотографувати її щовечора. Так з’явився дивний закономірний ряд.

В перший день це був стілець, другий підлога, третій сиділа біля шафи, четвертий була під вікном, на п'ятий біля сходів, а на шостий перед дверима та на сьомий день ляльки на горищі не було. Марина перевернула весь будинок, але її так і не знайшла. Вона навіть зателефонувала чоловікові на роботу.

— Ти не брав ляльку?

— Ні. Можливо у Софії в дитячій кімнаті.

Марина піднялася сходами, двері дитячої були відчинені. Софія сиділа на підлозі й малювала, а поруч із нею лежала лялька. Марина відчула, як холод проходить по руках.

— Софіє…

Дівчинка підняла голову.

— Мамо?

— Звідки вона в тебе?

— Вона сама прийшла.

Марина присіла поруч.

— Коли?

— Вночі.

— Ти її бачила?

— Вона стояла біля мого ліжка. — Софія кивнула.

Марина відчула, як серце почало битися швидше.

— Що вона робила?

— Дивилася.

— І все?

— Ні.

Дівчинка показала малюнок, на ньому була дитяча кімната, ліжко, вікно, шафа і лялька. Але лялька була намальована не в кімнаті, а під ліжком.

— Чому ти її тут намалювала?

— Я її там бачила. — Софія здивовано подивилася на матір.

Тієї ночі Марина не спала. Ляльку вона замкнула в старій дерев’яній скрині на горищі, а замок перевірила двічі. Потім залишила біля скрині телефон із увімкненою камерою. Вона хотіла побачити, що відбувається.

О 02:11 на записі нічого не було, проте о 03:04 картинка почала мерехтіти. А о 03:13 камера на кілька секунд втратила сигнал.