8.8

А потім зійшло сонце. Його світло залило подвір’я, і вперше за весь час будинок відкинув тінь. Вона виявилася величезною, але зовсім не повторювала форму самого будинку. Замість цього на землі простягався силует маленької дівчинки, яка стояла біля самого ґанку. Олена побачила її першою.

— Сергію… — тихо покликала вона.

Сергій підійшов до вікна й завмер. Тінь повільно підняла руку, а потім повернула голову, ніби дивилася просто на Марка. Хлопчик стояв посеред кімнати й нерухомо дивився у відповідь. Потім Олена помітила, що його власна тінь почала повільно відділятися від ніг.

— Марку! — крикнув Сергій.

Він кинувся до сина, але було вже пізно. Тінь Марка відділилася від його ніг і тепер лежала окремо на підлозі. Друга тінь, маленька й дитяча, повільно зайняла її місце.

Марко раптом похитнувся і впав. Тієї ж миті світло в будинку згасло. На кілька секунд усі залишилися в повній темряві. Олена почула лише перелякане дихання Сергія та власне серце, яке гучно калатало в грудях.

Коли світло знову увімкнулося, Марко лежав на підлозі. Він був живий і дихав, але його тіні більше не було. На її місці лежала маленька дитяча тінь.

Вони поїхали того ж дня й більше не поверталися до цього будинку. Через три місяці Олена та Сергій продали його новим власникам. Вони нічого їм не розповіли, бо Олена навіть не знала, як пояснити словами те, що з ними сталося.

Після того дня Марко сильно змінився. Він почав боятися сонця й уникав виходити на подвір’я вранці. Також він перестав любити фотографуватися і щоразу відвертався від камери, коли хтось намагався його сфотографувати.