8.7

— Чому я тебе бачу? — тихо запитав Марко.

Дівчинка кілька секунд мовчала, а потім відповіла:

— Бо будинок уже помітив тебе.

— Що це означає? — Марко насупився.

Дівчинка підняла на нього очі. Її обличчя стало ще блідішим.

— Він шукає собі нову тінь.

Марко не встиг нічого запитати. У дверях раптом з’явилася Олена.

— Марку? — тихо покликала вона.

Хлопчик озирнувся, а івчинки в кімнаті вже не було. Дівчинка зникла, але її тінь залишилася. Тепер вона стояла просто за спиною Марка. Олена швидко ввімкнула світло, проте тінь не зникла. Вона лише стала менш чіткою, ніби розчинилася в яскравому світлі.

— Сергію! — крикнула Олена.

Сергій прибіг за кілька секунд. Коли він побачив те, що відбувалося на підлозі, його обличчя одразу зблідло. Тінь Марка була цілком нормальною. Вона лежала поруч із його ногами й повторювала кожен його рух.

Але друга тінь поводилася інакше Вона теж повторювала рухи Марка, тільки із запізненням. Марко повільно підняв руку. За секунду друга тінь зробила те саме. Хлопчик опустив руку, але тінь залишила її піднятою.

Сергій відступив на крок і врізався спиною у двері. Він мовчки дивився на підлогу, не наважуючись наблизитися.

— Ми виїжджаємо, — твердо сказав Сергій.

— Зараз? — перепитала Олена.

— Так. Просто зараз.

Вони почали поспіхом збирати речі, майже не розмовляючи між собою. Ніхто більше не хотів залишатися в цьому будинку навіть на одну ніч. Але будинок, здавалося, не збирався їх відпускати.

Двері гаража не відчинилися, хоча ще вчора працювали без жодних проблем. Машина кілька разів спробувала завестися, але двигун так і не запрацював. Телефони раптом втратили зв’язок, хоча ще кілька хвилин тому мережа працювала нормально.