8.6

На фотографії була дівчинка років семи. Вона стояла біля того самого будинку, тільки знімок був зроблений улітку. Дівчинка усміхалася, і на перший погляд у фотографії не було нічого дивного.

Але потім Олена помітила її тінь. Вона лежала не під ногами дівчинки. Тінь була за кілька метрів позаду неї й мала обриси маленької дитини, ніби на фотографії стояла ще одна дівчинка, якої ніхто не бачив. Олена повільно перевернула фотографію. На зворотному боці фотографії було написано:

«Наталя. 1989 рік».

Під датою хтось додав коротке попередження:

«Не дозволяти їй залишатися на сонці самій».

Олена кілька разів перечитала цей напис, намагаючись зрозуміти, що саме він означає. Вона хотіла запитати Сергія, але той лише мовчки дивився на фотографію. Тієї ночі Марко прокинувся від тихого голосу, який кликав його на ім’я.

— Марку… — тихо покликав його чийсь голос.

Хлопчик повільно розплющив очі. У дверях стояла дівчинка. Вона була точно такою, якою Марко бачив її на фотографії. На вигляд їй було близько семи років. У її волоссі була зав’язана червона стрічка, а бліде обличчя майже не виражало жодних емоцій. Вона мовчки дивилася на Марка.

— Ти Наталя? — тихо запитав Марко.

Дівчинка мовчки кивнула.

— Ти померла?

— Ні. — Вона повільно похитала головою.

— Тоді де ти живеш?

— Я тут. — Дівчинка опустила погляд на підлогу.

Марко теж подивився вниз. У місячному світлі його тінь лежала біля ліжка. Поруч із нею лежала ще одна тінь. Вона була маленькою, дитячою і зовсім не належала Маркові.