8.5

— Що вона сказала? — запитала Олена.

Хлопчик на кілька секунд замислився.

— Вона сказала, що я маю піти з її кімнати.

На кухні запала тиша.

— З якої кімнати? — перепитав Сергій.

Марко подивився на батьків.

— З моєї.

Вони одразу піднялися на другий поверх і перевірили кімнату Марка. Усередині нікого не було. Вікно було зачинене, шафа стояла порожня, а під ліжком нічого не знайшлося.

Та коли Олена вже хотіла вийти, вона помітила на підлозі біля стіни дивну подряпину. Дерево було пошкоджене так, ніби хтось багато разів проводив по ньому нігтями. Сергій присів навпочіпки й провів пальцями по подряпинах. Вони були свіжими.

— Тут щось було, — тихо сказав Сергій.

Він постукав по стіні, звук вийшов глухим і важким. Сергій постукав ще раз, трохи нижче. Цього разу за стіною щось відгукнулося порожнім гулом, він завмер.

Кілька секунд ніхто не промовив ані слова. Сергій повільно нахилився й приклав вухо до стіни. Спочатку нічого не почув, потім ізсередини долинув ледь помітний звук. Тихий, ніби хтось провів нігтем по дереву. Сергій різко відсахнувся.

— Тут порожнина, — сказав він.

— Ти теж це чув? — Олена подивилася на нього.

Сергій не відповів. Він знову подивився на стіну, а потім на Марка. Хлопчик стояв у дверях і мовчки дивився на те саме місце.

— Вона там, — тихо сказав Марко.

Наступного дня Сергій зняв частину старої обшивки зі стіни. За нею виявилася вузька ніша, захована від сторонніх очей. Усередині лежали дитячі речі: стара червона стрічка, дерев’яна лялька та маленька пара дитячого взуття. Під ними Сергій знайшов стару фотографію.