8.4

— Поясніть мені, що це означає? — запитала Олена.

— Колись там жила сім’я, — тихо відповіла Ганна.

— Давно?

— Дуже давно. — Ганна стиснула губи й на мить відвела погляд. — У них була маленька дівчинка. Їй було сім років.

— Що з нею сталося? — запитала Олена.

— Вона зникла.

— Як саме?

— Не знаю.

— Але ви щойно сказали, що вона зникла…

Ганна повільно підняла на неї очі.

— Я сказала лише те, що вона зникла. — Після цих слів жінка замовкла.

Після короткої паузи Ганна тихо додала:

— У тому будинку із сонцем завжди було щось не так.

Олена відчула неприємний холод, який пробіг по спині.

— Що саме?

— Усі, хто там жив, рано чи пізно помічали, що будинок не відкидає тіні. — Ганна подивилася їй просто в очі. — Тінь з’являлася лише тоді, коли в будинку хтось помирав.

Протягом наступних кількох днів нічого дивного не відбувалося. Олена майже переконала себе, що розмова із сусідкою була лише старою сільською легендою, яку роками переказували місцеві.

Марко теж перестав згадувати про дівчинку. Здавалося, що все поступово повертається до звичайного життя.  До того вечора, коли вони вечеряли на кухні, та Марко раптом підняв голову від тарілки й тихо сказав:

— Вона сьогодні прийшла.

Сергій одразу подивився на сина.

— Хто?

— Дівчинка.

— Марку, не вигадуй, — сказав Сергій, намагаючись говорити спокійно.

— Я не вигадую. — Хлопчик похитав головою.

Олена повільно поклала виделку на край тарілки.

— Де ти її бачив?

— У коридорі, — відповів Марко.

Олена на мить замовкла, а потім обережно запитала:

— Ти з нею розмовляв?

Марко мовчки кивнув.