8.3

— Мабуть, тобі здалося, — сказав Сергій.

Він зробив крок до Марка, але раптом зупинився. Кілька секунд Сергій мовчки дивився на місце, де щойно була тінь. Потім провів долонею по потилиці й нервово ковтнув.

— Вона тут живе, — сказав Марко.

Сергій повільно опустив руку.

— Хто? — перепитав він.

— Дівчинка.

Олена відчула, як по спині пробіг холод.

— Яка дівчинка? — тихо запитала вона.

Марко показав на будинок.

— Та, що залишилася тут.

Сергій завмер, а його обличчя зблідло. Він кілька секунд не кліпав, дивлячись на будинок, а потім різко озирнувся на подвір’я. Погляд ковзнув по вікнах, по деревах, по порожній дорозі. Ніби він шукав когось, хто міг стояти зовсім поруч. Рука Сергія мимоволі стиснула плече Марка.

— Що ти сказав? — тихо запитав він.

— Вона залишилася тут, — спокійно повторив Марко.

Він зробив крок назад і ще раз подивився на будинок. Одне з його вікон було відчинене. Хоча Олена точно пам’ятала, що вони його не відчиняли. Сергій мовчки взяв Марка за руку.

— Ми заходимо в будинок, — сказав він.

Цього разу в його голосі не залишилося жодної спроби пожартувати. Того вечора Олена вирішила розпитати про будинок стару жінку із сусідньої вулиці. Її звали Ганна, і вона прожила в цьому селі майже все своє життя.

Коли Олена назвала адресу, Ганна надовго замовкла. Вона лише дивилася на неї, міцно стискаючи губи, наче почула щось, про що воліла б ніколи більше не згадувати.

— Ви купили той будинок? — запитала Ганна.

— Так, — відповіла Олена.

Ганна уважно подивилася на неї, ніби намагалася щось зрозуміти за виразом її обличчя.

— І ви вже бачили тінь?

Олена відчула, як у грудях усе стиснулося. Ганна відвела погляд убік і надовго замовкла.