Містичні історії

8.2

Хлопчик показав рукою на землю. Там лежала маленька людська тінь, яка за розміром була схожа на дитячу. У цей момент Олена вийшла надвір і одразу помітила, куди дивиться Марко.

— Марку, відійди від сонця, — сказала Олена.

— Я не там, — тихо відповів хлопчик.

Олена подивилася на землю. Марко стояв біля яблуні, і його власна тінь лежала праворуч від нього. А трохи далі, ближче до будинку, була ще одна. Маленька, вузька, схожа на дитячу. Тільки руки в неї були неприродно довгими.

Олена спочатку подумала, що це тінь від гілки чи якогось предмета, і зробила крок убік, щоб перевірити. Тінь не змінилася. Вона озирнулася, а на подвір’ї нікого. Тоді подивилася на яблуню, на ґанок, на паркан, шукаючи хоч щось, що могло б її відкидати.

— Марку, ти це бачиш? — запитала вона вже тихіше.

— Бачу, — відповів він.

Олена знову подивилася на землю. Їй раптом стало холодно, хоча сонце все ще припікало. Вона взяла Марка за руку й тихо потягнула його до себе.

— Ходімо в будинок.

— Чому?

Олена не відповіла. Вона ще кілька секунд дивилася на маленьку тінь, а потім помітила, що та лежить не зовсім там, де була щойно. Вона стала ближче до Марка.

— Сергію! — голос Олени тремтів від страху.

Сергій одразу вибіг на ґанок і подивився туди, куди вона показувала, але тіні вже не було. Вона просто зникла, ніби її ніколи там і не існувало. Ще секунду тому на траві лежав маленький людський силует, а тепер на його місці була лише освітлена сонцем трава.

Лірія Маєр

Подобається

#231 в Містика/Жахи
#1549 в Фентезі
#220 в Темне фентезі

У тексті є: містика, збірка історій, дужедивнісправи

Відредаговано: 21.10.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись