8.1

Але там, де мав бути темний силует будинку, лежала лише трава. Ні тіні, ні найменшої плями темряви, взагалі нічого. Наче сонячне світло просто обходило його стороною.

— Сергію…

— М-м?

— Іди сюди.

Він підійшов до вікна й кілька секунд мовчки дивився на подвір’я.

— Дивно.

— Правда?

— Може, це через кут падіння сонця.

— Тоді ввечері тінь повинна з’явитися з іншого боку.

— З’явиться.

Тінь так і не з’явилася наступного ранку. Вона не з’явилася ні ввечері, ні через тиждень. Будинок залишався єдиною річчю на подвір’ї, яка не відкидала тіні. Спочатку це навіть здавалося кумедним. Сергій кілька разів фотографував подвір’я, намагаючись знайти цьому якесь логічне пояснення. Згодом вони почали жартувати, що купили будинок-вампіра.

Марко особливо зацікавився цією дивністю й вирішив провести кілька власних експериментів. Він ставив перед будинком іграшки та стільці, клав на землю різні предмети й уважно перевіряв, як вони відкидають тіні.

Одного дня він поставив перед стіною свого дерев’яного лицаря. Тінь від лицаря чітко лягла на траву, тоді як сам будинок знову залишився без тіні.

— Тату, — тихо сказав Марко.

— Що сталося? — запитав Сергій.

— Чому цей будинок не має тіні?

Сергій усміхнувся, намагаючись не надавати цьому значення.

— Напевно, тому, що він старий.

— Але старі будинки теж мають тіні, — заперечив Марко.

— Звідки ти про це знаєш? — здивовано запитав Сергій.

Марко нічого не відповів і продовжив дивитися на будинок. Через кілька секунд він перевів погляд на землю біля ґанку й тихо запитав:

— А кому належить ця тінь?