1.7

Настала довга пауза, а потім голос відповів:

— Тепер немає.

Вранці сусіди почули крик, поліцію викликали о 07:26. Двері квартири були замкнені зсередини, вікна зачинені. Слідів злому не знайшли, дівчини в квартирі не було. Не знайшли її ніде, лише телефон. Він лежав посеред кімнати, на ньому залишився один відеозапис. 

Запис починався о 03:12, камера дивилася на вхідні двері. О 03:13 пролунав перший удар, другий, третій. Двері залишалися нерухомими, потім камера сама повернулася. Повільно, наче хтось узяв телефон у руку.

Об'єктив показав темний коридор, потім порожню спальню і дзеркало. У дзеркалі стояла дівчина. Вона дивилася просто в камеру, її обличчя було спокійним. Занадто спокійним, вона піднесла палець до губ, а потім прошепотіла:

— Не відкривай.

Запис обірвався. Після цього квартиру опечатали, але через три роки нові мешканці все-таки заселилися. Нові мешканці нічого не знали про попередню історію. Подружжя з маленькою донькою, ніхто їм не розповів, перші кілька тижнів усе було нормально.

А потім дівчинка почала говорити, що вночі хтось стукає у двері. Батьки не звертали уваги, діти вигадують страшні історії. Одного ранку мати знайшла доньку на кухні, дівчинка сиділа на підлозі й малювала.

— Що ти малюєш?

— Нашого гостя.

Мати усміхнулася.

— Якого гостя?

Дівчинка показала малюнок: на ньому були двері, перед ними стояв маленький хлопчик. А над дверима дитячою рукою було написано: "03:13" Мати нахилилася ближче.

— А чому він стукає?

Дівчинка подивилася на неї.

— Він не стукає.

— А що він робить?

Дитина усміхнулася.

— Він чекає.

— На кого?

Дівчинка відповіла зовсім тихо:

— На того, хто відкриє.