1.4

Вона читала до самого ранку, у більшості історій усе закінчувалося однаково. Той, хто відкривав, більше ніколи не писав про це. Вона закрила ноутбук:

— Досить.

Але вже наступної ночі вирішила зробити дещо інше. Вона поставила телефон навпроти вхідних дверей і ввімкнула запис відео.

Якщо хтось прийде, вона побачить його. О 03:12 вона сиділа на кухні, світло не вмикала. У руках тримала чашку холодного чаю.

"03:13. Тук. Тук. Тук."

Вона не ворухнулася, на екрані телефону з'явився запис. Порожній коридор, жодної людини і іхто не стояв перед дверима. Але звук був чіткий, дівчина перемотала назад. Послухала ще раз, потім ще. На четвертому перегляді почула дещо, чого не помічала раніше. Після третього удару, ледь чутний шепіт. Вона збільшила гучність, затамувала подих і почула:

— Відкрий.

Вона завмерла, голос був її. Точнісінько її голос. Дівчина впустила телефон, він ударився об підлогу, а екран погас. Вона довго сиділа нерухомо. А потім побігла до дверей і замкнула ще один замок, якого раніше навіть не помічала. Наступного ранку вона переглянула запис, на відео нічого не було. Лише порожній коридор, три удари, пауза. 

А потім шепіт, але голос був не зовсім її. Він звучав так, ніби хтось намагався говорити її голосом. Вона видалила відео, потім очистила кошик. Після цього зателефонувала матері.

— Мамо…

— Що сталося?

Вона хотіла розповісти, але не змогла. Замість цього запитала:

— Ти пам'ятаєш квартиру, у якій я жила до цієї?

На тому кінці запала пауза.

— Яку саме?

— Стару. Ще до переїзду сюди.

Мати мовчала довше.

— Чому ти питаєш?

— Там… хтось приходив уночі?

Мати довго мовчала, а потім дуже тихо сказала:

— Ти ніколи не жила там сама.