І. ТІ, ХТО ПРИХОДЯТЬ УНОЧІ. 1. Три удари у двері.

Першого разу вона подумала, що їй наснилося. Це сталося о 03:13, три короткі удари у двері. 

"Тук." — Пауза.

"Тук." —  Ще одна довга, майже неприродна пауза.

"Тук."

Вона прокинулася не одразу. Спочатку їй здалося, що звук прийшов зі сну, з того дивного місця між сновидінням і реальністю, де ще не розумієш, чи відкрив очі насправді. Потім ніби з іншого кінця будинку, крізь товсті стіни, зачинені вікна й важкі двері. Вона навіть не відкрила очей, лише завмерла під ковдрою.

Кілька секунд лежала нерухомо, намагаючись зрозуміти, що саме її розбудило. У квартирі було тихо, надто тихо. Не чулося ні машин за вікном, ні ліфта, що час від часу глухо здригався десь у шахті, ні голосів сусідів. Навіть старий холодильник на кухні, який зазвичай монотонно гудів уночі, раптом замовк.

Вона повільно розплющила очі, довкола була темрява. За вікном тихо падав дощ. Десь далеко проїхав автомобіль, розрізаючи мокру ніч світлом фар. Тьмяне світло від вуличного ліхтаря просочувалося крізь щілину між шторами, малюючи на стіні бліду смугу. Потім усе знову стихло. 

Вона лежала нерухомо, дивлячись у стелю, серце билося спокійно. Поки не пролунав ще один звук, ледь чутний скрип дерева. Дівчина затамувала подих, вхідні двері. Вона повільно підняла голову в квартирі була повна тиша, жодного кроку, голосу. Взагалі нічого. Вона потягнулася рукою до телефону, екран спалахнув холодним світлом.

"03:13."

Вона ще кілька секунд дивилася на цифри, а потім почула це знову.

"Тук. Тук. Тук."