Господар будинку

Коли Микола і Тетяна купили новий будинок на околиці міста, вони не могли стримати радості. Величезний двоповерховий особняк із просторими кімнатами й мальовничим садом здавався справжньою мрією. Подружжя давно мріяло про такий дім, де можна було б виростити дітей і спокійно насолоджуватися життям. І хоч попередні власники продали його за підозріло низькою ціною, Микола і Тетяна вирішили, що їм просто пощастило.

Заселилися вони наприкінці осені, коли дні стали короткими, а ночі довгими й холодними. Усе йшло добре, поки не настав перший вечір у новому будинку. Як тільки стемніло, Тетяна почала чути якісь дивні звуки: наче тихий шепіт у порожній кімнаті, скрип дерев'яної підлоги, ніби хтось ходив нагорі. Вона вирішила не надавати цьому значення, думаючи, що це просто старий будинок "освоюється" після ремонту. Микола ж, навпаки, з усмішкою зауважив, що, можливо, це "домовик", якого слід задобрити, щоб не злити.

— Не вигадуй, — усміхнулася Тетяна, хоча в глибині душі відчула легкий неспокій.

Але щоночі звуки повторювалися. Однієї ночі, прокинувшись від шуму, Тетяна помітила дивний запах, який розтікався кімнатами: запах старого дерева, вогкості, і... диму. Вона розбудила Миколу, але той лише сердито пробурмотів щось і повернувся на інший бік.

Тетяна вийшла з кімнати й попрямувала до кухні, щоб випити води й заспокоїтись. Та коли вона проходила повз вітальню, помітила щось дивне: старий, потертий черевик стояв біля дверей — у тому місці, де його точно не було раніше. Вона згадала, що прибирала тут і такого взуття не бачила. Злегка налякана, вона швидко повернулася до спальні й намагалася заснути, вмовляючи себе, що це, напевно, просто випадковий збіг.

Наступного ранку вона розповіла про все Миколі, але той тільки посміявся.

— Ой, це точно домовик вирішив пожартувати над тобою! Зроби йому подарунок — хлібину чи миску з молоком. Так наші бабусі робили.

Щоб заспокоїтися, Тетяна вирішила піти на кухню і залишити на столі хліб і миску з молоком, думаючи, що від цього точно не буде шкоди. В ту ж мить, як вона це зробила, на кухні почулося легке шурхотіння. Вона обернулася і на мить їй здалося, що у кутку промайнула маленька тінь. Серце забилося швидше, але вона швидко заспокоїлася, списавши це на уяву.

Ніч прийшла швидко, і з нею — дивні звуки. На цей раз Тетяна прокинулася від відчуття присутності когось у кімнаті. Вона лежала, не рухаючись, і дивилася в темряву. Їй здавалося, що з кутка за нею хтось спостерігає. Важкий подих заповнив кімнату, і вона відчула, як холод пробігся по шкірі.

Раптом відчула, як ліжко трохи просіло, ніби хтось сів на його краєчок. Не витримавши, Тетяна різко увімкнула настільну лампу, але кімната була порожньою. Та коли світло спалахнуло, вона побачила біля дверей ту саму стару черевикову пару, а поруч — маленьку миску з молоком, яка тепер була порожньою.

Тетяна вирішила нічого не казати Миколі, боячись, що він знову не повірить їй. Але щоночі дивні явища тільки посилювались. Однієї ночі вона прокинулася і побачила, як двері спальні повільно відчиняються. У темряві вона розгледіла обриси маленької, зігнутої постаті, що, ледве ступаючи, підійшла до ліжка. Тінь зупинилася біля неї і схилила голову, наче оглядала її.

— Я не віддам, — прошепотіла постать хрипким голосом, і зникла так само тихо, як і з'явилася.

Від того моменту Тетяна більше не могла спокійно засинати. Микола помітив, як змінилася його дружина, але жінка не наважувалася йому все розповісти. Вона лише мовчки залишала хліб і молоко на кухні, намагаючись задобрити загадкову істоту.

Аж ось одного дня, коли Микола залишився вдома сам, у нього теж з’явилося відчуття, що за ним хтось стежить. Здавалося, в кожному кутку на нього дивляться чиїсь очі, і холодний подих супроводжує його скрізь. Того ж вечора він, обійшовши будинок, побачив старий черевик під дверима спальні, а поряд — листок, написаний нерозбірливими, кривими літерами. Микола підібрав його й прочитав коротке повідомлення: "Я завжди тут був. Це — мій дім".

Раптово всі звуки, які здавалося б могли походити від старих стін, набули нових сенсів. Пара зрозуміла, що в будинку справді оселився хтось злий і ворожий. І ця сила хотіла, щоб вони покинули дім, який він вважав своїм. Вони намагалися ігнорувати домовика, однак з кожною ніччю тіні ставали чіткішими, звуки голоснішими, а холод у кімнатах нестерпнішим.

Через кілька тижнів пара не витримала. Вони покинули будинок, залишивши всі меблі і навіть особисті речі, щоб якнайшвидше позбутися цієї моторошної присутності.

Кажуть, що нові власники, які невдовзі придбали будинок, також відчули чиюсь присутність у будинку. У них з’явилася звичка залишати молоко й хліб на кухні. Але дехто з сусідів, проходячи повз будинок уночі, бачив у вікні маленьку зігнуту постать, яка зосереджено дивилася на них крізь темне скло, наче уважно спостерігала, аби ніхто більше не порушував її спокій.