666

Було це пізно восени, коли дні вже майже злилися з ночами, і темрява нависала над містом довше, ніж зазвичай. Микита працював редактором у невеликому видавництві, що займалося публікацією книг про паранормальні явища та містику. Кожен рукопис, що потрапляв до його рук, він читав без страху — це була робота, і до того ж він ніколи не вірив у справжні надприродні історії.

Але одного разу йому принесли новий рукопис, на обкладинці якого було написано лише три цифри: 666. Микита подумав, що це просто чергова спроба налякати, побавити читача "диявольськими" історіями. Однак, коли він відкрив рукопис, перше, що впало в очі, була дивна записка:

"Цей рукопис належить тому, хто готовий заплатити за знання своєю душею. Попередження: після початку читання вже не буде повернення."

Микита посміхнувся, вважаючи це хитрим маркетинговим ходом, і продовжив читання. У першому розділі йшлося про ритуали й давні прокляття, які, за легендами, могли викликати "чисту темряву" на людину. Раптом телефон задзвонив, і він відірвався від читання. На екрані миготіли три цифри: 666. Микита подумав, що це якась помилка, і вирішив не відповідати. Але телефон продовжував дзвонити, доки він не підняв слухавку. На тому кінці пролунало моторошне дихання, а потім шепіт:

— Ти почав грати в мою гру. Тепер ти не зможеш зупинитися.

Зв'язок обірвався. Микита вирішив відкласти рукопис і піти додому, але коли поглянув на годинник на стіні, виявилося, що було саме 6:66 — невідома година, якої він ніколи не бачив раніше. Він подумав, що, може, годинник зламався, але коли вийшов на вулицю, помітив ще дивнішу річ: кожен номер машини, яку він бачив дорогою, обов’язково містив цифри 666.

Микита намагався не звертати на це уваги, але в ньому зароджувався страх. Весь час у нього було відчуття, що за ним хтось стежить. Дійшовши додому, він закрився в кімнаті, намагаючись знову заглибитись у роботу, щоб відволіктися. Але коли розгорнув рукопис, то побачив, що текст змінився: на кожній сторінці тепер було написано його ім'я і… його домашня адреса. Унизу кожної сторінки виднілася страшна приписка: "Час закінчується".

У ту мить телефон знову задзвонив. Це був старий номер, але він показував усе ті ж цифри: 666. Коли Микита підняв слухавку, почув такий холодний шепіт, що мороз пройшов по шкірі:

— Кожна сторінка — це ще один крок до безодні. Ти сам обрав цей шлях.

Микита відчув, що вже не може втекти. Він повернувся до рукопису і помітив новий рядок: "Якщо хочеш звільнення — знайди останню сторінку і прочитай її вголос опівночі."

Він дочекався півночі, перевертаючи сторінку за сторінкою, його серце билося так сильно, що, здавалося, ось-ось вирветься з грудей. І ось вона, остання сторінка, знову з числами: 666. Дрижачи, він почав читати:

"Ти увійшов у світ, де панує лише темрява. І тепер твоя душа — її здобич."

Тієї ж миті світло погасло. У темряві з'явилися тіні, що повільно підступали до нього, мовчаки тягнучи його у свій світ. Раптом у слухавці пролунав останній шепіт:

— Ти більше не належиш собі.

Відтоді рукопис зник. Микиту більше ніхто не бачив, але той рукопис інколи з'являвся в бібліотеках міста з однією і тією ж обкладинкою: 666. А перша сторінка тепер містила попередження: "Цей рукопис належить тому, хто готовий заплатити за знання своєю душею."