Дорога примар

Темна осіння ніч огортала автостраду, мов чорний оксамит, і лише відблиски фар розрізали темряву, освітлюючи туман, який літав у повітрі легкими, майже невидимими клубами. Олег їхав додому, його дорога лежала через старий відрізок автостради, що давно здобула славу "дороги примар".

Олег чув про неї чимало страшних історій. Казали, що тут часто з’являються люди, які зникли безвісти в аваріях багато років тому. Але чоловік відганяв ці думки, поки його увагу не привернув слабкий силует на узбіччі. Придивившись, він побачив жінку в білій сукні, яка мовчки стояла, дивлячись просто на нього. Її очі відбивали світло фар, наче у звіра, що ховається в темряві.

Олег відчув холодний дрож по спині, але вирішив зупинитися – можливо, жінка потребувала допомоги. Він зупинив авто, відчинив двері і, повільно виходячи, запитав: — Вам потрібна допомога?

Жінка мовчала, лише посміхнулася. Посмішка була ледь помітною, та водночас від неї повіяло холодом, який змусив Олега здригнутися. На мить він розгублено стояв, не знаючи, що робити, поки вона, зберігаючи моторошний спокій, промовила: — Ви не повинні були зупинятися.

Її слова прозвучали, мов далеке відлуння, і Олег раптом відчув, як навколо все почало змінюватися. Місяць затягнуло густими хмарами, а повітря стало пронизливо холодним. Жінка почала повільно відходити в туман, зникаючи в ньому, наче тінь.

Олег кинувся до машини, але коли схопився за дверцята, відчув щось липке й холодне на своїй руці. Глянувши вниз, він побачив… кров. Червона, густа рідина повільно стікала по дверцятах, утворюючи страшні візерунки. У паніці він увірвався в авто і рвонув з місця, його серце билося швидше з кожною секундою.

Але в дзеркалі заднього виду він раптом побачив те, від чого волосся стало дибки: жінка стояла прямо посеред дороги і, наче примара, мовчки дивилася йому в очі через дзеркало. Олег натиснув на газ ще сильніше, але здавалося, що вона з кожним кілометром наближається до нього, все ближче й ближче. Її очі палали темним світлом, який ніби всотував усе навколо.

Раптом фари машини згасли. Дорогу огорнула темрява, і тільки важке дихання та тиша ночі нагадували, що він ще живий. Олег спробував завести машину, але замість звуку двигуна почув ледве чутний шепіт – холодний, далекий, але до болю знайомий: — Ти – наступний…