Натільний хрестик

Віра завжди носила натільний хрестик, подарований їй бабусею на 18-річчя. Хрестик був старовинний, передавався в їхній родині з покоління в покоління, і, за словами бабусі, мав силу оберігати від зла. Віра відчувала особливий зв’язок із цим хрестиком, ніколи не знімала його навіть уночі. Але все змінилося після однієї події.

Одного дня, повертаючись пізно ввечері з роботи, Віра відчула, що хрестик, який завжди був холодним на дотик, став неймовірно теплим. Спочатку вона не надала цьому значення, подумавши, що це просто через зміну температури, але потім почала помічати дивні речі.

Кожної ночі їй снилися кошмари: тіні переслідували її, шепотіли моторошні слова, а хтось чи щось постійно дивилося на неї з темряви. Віра прокидалася в холодному поту і завжди відчувала важкість на грудях — саме там, де лежав хрестик. Але вона намагалася не звертати уваги, думаючи, що це просто стрес.

Та одного разу, після особливо лихого сну, вона прокинулася від того, що хрестик палив її шкіру. Він був настільки гарячим, що Віра в паніці зірвала його з шиї. На її шкірі залишився червоний слід, і вона відчула дивне полегшення, ніби щось важке спало з неї.

Проте за кілька хвилин усе змінилося. В кімнаті стало незвично тихо, і Віра помітила, що двері, які вона завжди зачиняла перед сном, тепер були напіввідкриті. У напівтемряві коридору вона побачила щось — високу постать, що стояла нерухомо, але її погляд був спрямований прямо на Віру.

Її серце почало калатати. Вона намагалася закричати, але голос зрадив її. Постать повільно почала рухатися, йдучи прямо до її ліжка. Віра схопила хрестик з тумбочки й притиснула його до грудей, але він був холодним і мертвим на дотик — жодного відчуття захисту, яке вона відчувала раніше.

Коли постать підійшла до ліжка, Віра відчула нестерпний холод, що пронизав усе її тіло. Темні руки істоти простяглися до неї, і, замість того, щоб захистити її, хрестик почав тріскатися в її руках. Метал розлітався на дрібні шматочки, і кожен тріск звучав, наче передвісник неминучої загибелі.

Постать нахилилася над нею, її обличчя було приховане тінню, але Віра відчувала на собі її порожні очі. І тоді вона почула шепіт: "Ти зняла свій захист. Тепер ти належиш нам".

Віра намагалася чинити опір, але її тіло більше не слухалося. Темрява охопила її свідомість, і вона відчула, як холодні руки стискають її шию. В останню мить, перш ніж свідомість повністю згасла, вона побачила, як залишки хрестика знову спалахнули на підлозі, випромінюючи слабке світло. Постать відскочила назад, зникаючи в тіні, а Віра впала на ліжко, задихаючись від жаху.

Коли вона прокинулася, був уже ранок. Хрестик лежав розбитий на підлозі, але на його місці на шиї не залишилося жодного сліду, ніби його там ніколи й не було. Віра зрозуміла, що щось пішло назавжди, але й щось залишилося в її житті.

Відтоді Віра більше ніколи не носила хрестиків. Вона знала, що те, що вона одного разу втратила, більше ніколи не повернеться, і тепер кожен вечір, лягаючи спати, вона відчувала на собі погляд — той самий погляд із темряви, що чекав свого часу, щоб повернутися.