Антикварна помада

Юля завжди вважала себе звичайною дівчиною. Вона працювала в офісі, жила в орендованій квартирі й мала невелике коло друзів. Але все змінилося одного дня, коли вона випадково знайшла в комісійному магазині дивний, антикварний предмет — старовинну червону помаду. Вона лежала в красивій, позолоченій коробочці, викладеній м'яким оксамитом. Щось у ній притягувало Юлю, і, не вагаючись, вона вирішила купити її, хоч і не була великою прихильницею яскравого макіяжу.

Увечері, повернувшись додому, Юля вирішила спробувати помаду. Вона відчула, як губи обволікає дивно приємна текстура, але відчуття було надто незвичним, наче хтось чи щось торкалося її. Коли вона поглянула на своє відображення в дзеркалі, її обличчя виглядало майже незнайомим. Червоний колір помади був настільки насиченим, що здавався неприродним, але водночас таємниче гарним.

Тієї ночі їй наснився дивний сон. Вона стояла перед величезним дзеркалом у темній кімнаті, навколо не було жодних ознак життя, тільки тьмяне світло лилося з вікна. Юля відчувала, що не одна — в її відображенні поруч стояла жінка в довгій сукні, з яскраво червоними губами, що виглядала так само, як Юля, але її очі горіли темною люттю.

"Ця помада не для тебе", — прошепотіла жінка, і з кожним її словом Юля відчувала все більший страх. Її серце калатало, а ноги приросли до підлоги, не дозволяючи їй втекти. Жінка наблизилася, простягаючи руку до Юлі, але перед тим, як торкнутися її, все зникло. Вона різко прокинулася.

Юля відчула, як її серце все ще шалено калатає, але заспокоїла себе, що це лише сон. Однак наступного дня, коли вона знову нанесла ту саму помаду, почалося щось по-справжньому дивне. Всі навколо почали дивитися на неї не так, як раніше. Люди відверталися, шепотілися, а деякі навіть здригалися, коли вона проходила повз. Вона відчула, що з нею щось не так, але не могла зрозуміти, що саме.

Повернувшись додому, Юля побігла до дзеркала. Але замість свого обличчя вона побачила іншу жінку — ту саму з її сну. Вона стояла за спиною Юлі в дзеркалі, хоча в реальному світі нікого не було. Її губи були пофарбовані тією ж червоною помадою, і з кожною секундою обличчя в дзеркалі змінювалося, набуваючи рис жорстокості й люті.

"Це моя помада", — шепотіла жінка, і кожне її слово проймало Юлю до кісток.

Юля спробувала стерти помаду з губ, але вона не піддавалася, наче в'їлася в її шкіру. Жінка в дзеркалі почала наближатися, вириваючись за межі скла, а Юля відчула, як її тіло починає паралізуватися від страху. Вона впала на коліна перед дзеркалом, відчуваючи, як її власна воля зникає, а чужа сила все більше захоплює її розум.

У паніці вона згадала стару легенду, яку колись розповіла їй бабуся: "Щоб зупинити прокляття, потрібно віддати його назад туди, звідки воно прийшло". Юля зрозуміла, що повинна знищити помаду.

Трясучись, вона схопила її і кинула у вогонь каміна. На мить здавалося, що нічого не станеться, але потім вогонь запалав яскравіше, і з помади почала вириватися густий чорний дим. В той момент дзеркало у кімнаті тріснуло, а жінка, яка наближалась до Юлі, закричала моторошним криком, який пройшов крізь простір і час.

Кімната на мить затряслася, і Юля відчула, як прокляття спадає з її тіла. Помада повністю згоріла, залишивши по собі лише попіл, а дзеркало тепер було порожнім, без будь-яких відображень.

Юля залишилася живою. Її обличчя знову стало її власним, і тіні, що переслідували її, нарешті зникли. Проте вона більше ніколи не забувала той дивний холод, що виник кожного разу, коли вона згадувала ту ніч. І хоча прокляття було знято, Юля знала, що воно не повністю зникло, просто чекає свого часу.

Відтоді вона ніколи більше не використовувала червону помаду і остерігалася будь-яких старовинних речей.