Будинок забутих речей

У невеликому містечку, на краю лісу, стояв старий будинок, відомий серед місцевих як "Будинок Забутих Речей". Легенди про нього ходили страшні: ніхто з сусідів не наближався до цього місця після заходу сонця. Колись тут жила літня жінка, яка славилася тим, що збирала покинуті речі — меблі, годинники, іграшки та, найголовніше, ляльки. Її будинок був заповнений десятками ляльок, кожна з яких мала свою історію.

Через багато років після її смерті будинок перейшов у володіння молодої дівчини на ім'я Катя. Вона успадкувала його від далекої родички і вирішила перебратися туди, оскільки вважала, що старий будинок має свій шарм. Одного дня, під час розбору речей на горищі, Катя натрапила на стару, майже занедбану ляльку. Вона була дивною — лялька мала порцелянове обличчя з неймовірно детальними рисами, волосся було зі справжніх людських волосин, а її очі були такими живими, що здавалися справжніми.

Катя, зачарована лялькою, вирішила залишити її у себе в спальні як частину декору. Лялька сиділа на стільці, а її очі невпинно дивилися вперед, ніби спостерігали за всім, що відбувається навколо.

З першої ночі, коли лялька оселилася у її кімнаті, Катя почала відчувати щось дивне. Прокидаючись серед ночі, вона була впевнена, що чула м’яке шарудіння. Але кожного разу, коли відкривала очі, лялька сиділа на своєму місці, нерухомо. Спочатку вона намагалася заспокоїти себе, думаючи, що це лише її уява. Але щоночі ситуація повторювалася. Відчуття присутності чогось лихого ставало дедалі сильнішим.

Одного разу Катя вирішила перевірити, що відбувається вночі, і встановила камеру, щоб зняти, що відбувається під час її сну. Наступного ранку вона переглянула запис і не могла повірити своїм очам. На відео було видно, як лялька, яка мала сидіти нерухомо, повільно повертала голову в бік ліжка і стежила за нею. Лялька рухала руками, піднімалася зі стільця і ходила по кімнаті, але завжди встигала повернутися на місце до того, як Катя прокидалася.

Це було жахливо. Катя вирішила позбутися ляльки. Вона винесла її з дому і закопала глибоко в лісі, сподіваючись назавжди позбутися від цього жаху. Але тієї ж ночі щось пішло не так. Катя прокинулася від відчуття, що хтось стоїть біля її ліжка. Вона боязко відкрила очі — і перед нею, у тьмяному світлі місяця, стояла та сама лялька. Її очі були ще більш живими, і на обличчі проступила моторошна посмішка.

"Ти думала, що можеш мене позбутися?" — пролунав у її голові тихий, дитячий голос.

Катя завмерла від страху. Лялька повільно підійшла ближче, її кроки не видавали жодного звуку. Катя намагалася піднятися з ліжка, але не могла рухатися, ніби щось паралізувало її тіло. Лялька підійшла до неї впритул і своїми маленькими порцеляновими руками торкнулася її обличчя.

З того дня Катя більше не виходила з дому. Її сусіди помітили, що вона зникла, але кожен, хто намагався відвідати її будинок, чув у відповідь лише тишу. Одного разу, одна жінка наважилася зайти всередину. Там вона знайшла тільки одну річ, яка стояла посеред кімнати на стільці, — стару ляльку. Лялька дивилася прямо на вхід, а її очі, які колись здавалися мертвими, тепер мали вираз обличчя Каті.

Ніхто не знав, що сталося насправді, але ті, хто бачив ляльку, стверджували, що її погляд переслідував їх навіть уві сні. І кожен, хто намагався забрати ляльку з будинку, більше не повертався...