"Тобі"

У тихому містечку, загубленому серед густих лісів, жила дівчина на ім'я Анна. Вона працювала в старовинній бібліотеці, де завжди панувала тиша, а повітря було просякнуте запахом старих книг і пилу. Одного дня, коли Анна розбирала старі архіви на горищі бібліотеки, її увагу привернув пошарпаний конверт, що випав із якоїсь давньої книги. Він виглядав дуже старим — папір був пожовклим, а печатка на конверті була зламаною. На конверті не було ні адреси, ні імені. Лише одне слово — «Тобі».

Анна взяла лист і, вагаючись, вирішила відкрити його. Вона відчула дивне передчуття, ніби ця річ не мала потрапляти до її рук. Але цікавість взяла гору. Відкривши листа, вона побачила кілька рядків, написаних рукою, яку здавалося, ніхто не використовував століттями. Текст був коротким:

"Ти знайшла цей лист, і тепер це твоє прокляття. Опівночі, коли годинник проб’є дванадцять разів, ти отримаєш відповідь. Пам’ятай, не читай відповідь вголос."

Анну охопив холодний страх. Вона спробувала заспокоїти себе, вирішивши, що це просто чийсь жарт або вигадка з минулого. Однак відчуття неспокою не полишало її. Вона сховала листа до кишені, але думки про нього не давали їй спокою до кінця робочого дня.

Коли Анна повернулася додому, на вулиці вже стемніло. В її квартирі було тихо, тільки старий настінний годинник, який колись належав її бабусі, відбивав кожну хвилину. Весь вечір вона намагалася забути про листа, але не могла позбутися відчуття, що щось чекає на неї.

О 23:59 годинник почав видавати свої звуки, готуючись пробити дванадцяту годину. З кожним ударом у Анни зростала тривога. І раптом, коли годинник відбив дванадцятий раз, по кімнаті пронісся холодний вітер, хоч всі вікна були зачинені. У цей момент вона почула слабке постукування у двері.

Анна застигла від страху. Вона знала, що це неможливо — нікого не могло бути о такій пізній годині. Але постукування повторилося, цього разу сильніше. Підходячи до дверей, вона почувала, як її серце шалено калатало. Вона відчинила двері — і там нікого не було. Лише один предмет лежав на порозі: новий конверт, такий же пожовклий і пошарпаний, як той, що вона знайшла в бібліотеці.

З тремтінням у руках Анна взяла листа. Вона вже знала, що це відповідь, про яку йшлося у першому листі. Не гаючи часу, вона розкрила його і почала читати. В ньому було лише одне речення:

"Ти порушила обіцянку. Тепер чекай."

Анна була спантеличена. Яку обіцянку? Вона нічого не говорила вголос. Проте, в ту мить вона згадала: коли в бібліотеці знайшла листа, мимоволі шепотіла текст, намагаючись розібрати слова. І це означало, що вона прочитала його вголос…

З кожною хвилиною страх у ній зростав. Анна злякано оглянула свою квартиру, але не помітила нічого дивного. Але потім, відчувши дивний холод за спиною, обернулася і побачила, що її відображення в дзеркалі виглядало... іншим. Воно стояло нерухомо, хоча вона сама рухалася. Відображення дивилося прямо на неї, і в його очах було щось жахливе, щось невимовне.

Анна з криком відскочила від дзеркала, але відображення не змінилося. Воно продовжувало стояти, пильно дивлячись на неї. Раптом з дзеркала долинув шепіт: "Ти відкрила двері. Тепер ти — частина цього."

Світло у кімнаті почало мерехтіти, а тіні на стінах почали рухатися самі по собі. Вона відчула, як щось невидиме обіймає її за плечі. Відчуття холоду стало нестерпним. Анна намагалася втекти, але двері не відкривалися. Всі виходи були заблоковані. Відчайдушно шукаючи порятунку, вона вирішила спалити листа, сподіваючись, що це зупинить те, що відбувалося.

Вона схопила запальничку і, тремтячи, підпалила папір. Але замість того, щоб згоріти, лист почав диміти чорним димом, який заповнив кімнату. Із диму з’явилася фігура — темна тінь із примарними очима. Фігура повільно наближалася до Анни, її шепіт ставав голоснішим.

"Ти не мала читати. Тепер ти — частина нашого світу."

Анна закричала, але її крик швидко заглушив звук годинника, який почав пробивати опівніч. Останнє, що вона побачила, це як її відображення у дзеркалі підходить ближче, торкаючись скла з іншого боку.

Коли годинник пробив останній раз, квартира занурилася в тишу. Наступного дня сусіди помітили, що Анна зникла. Її квартира була порожньою, ніби там ніколи ніхто не жив. Лише на підлозі лежав старий, пожовклий конверт без адресата і підпису, але з одним коротким словом: «Тобі».