Морок

Одного осіннього вечора, коли небо було вкрите темними хмарами, Марина, звичайна дівчина з невеликого містечка, знайшла на порозі свого будинку кошеня. Воно виглядало дуже дивно — маленьке, чорне як смола, з яскраво-зеленими очима, які світилися в сутінках. Кошеня здавалося зовсім самотнім, і Марина вирішила забрати його до себе. Вона завжди мріяла про домашнього улюбленця, а це кошеня, яке вона назвала Морок, здалося їй ідеальним супутником.

Відтоді, як Морок з'явився в будинку, почали відбуватися дивні речі. Марина помітила, що кошеня не поводиться як звичайні коти. Воно завжди з'являлося раптово в кімнатах, де його не було секунду тому. Інколи Марина чула його м'яке муркотіння у сусідній кімнаті, але, заходячи туди, не знаходила його. Вночі вона часто прокидалася від відчуття, що за нею хтось спостерігає, а відкривши очі, бачила Морока, що сидів на підвіконні і дивився прямо на неї своїми сяючими зеленими очима.

З часом Марина почала помічати, що її сни стали більш яскравими і моторошними. У цих снах вона гуляла старовинними замками, чула голоси, які нашіптували її ім'я, і бачила силуети людей, яких вона не знала, але відчувала до них незрозумілу близькість. Кожного разу в цих снах був і Морок — його очі світилися в темряві, і він завжди супроводжував її на цих незвичайних прогулянках.

Одного разу, під час чергового такого сну, Марина опинилася в темному лісі. Туман огортав її ноги, а навколо чулося якесь невідоме шепотіння. Морок ішов поруч, його рухи були плавними, а очі — надзвичайно яскравими. Він ніби вказував їй шлях через густий ліс, ведучи її до старого, напівзруйнованого будинку. Відчуваючи дивну силу, Марина увійшла всередину, де на неї чекала фігура в чорному плащі. Її обличчя було сховане, але голос промовив: «Ти наблизилася до правди. Твій улюбленець — це ключ».

Марина прокинулася з холодним потом на лобі. Вона була спантеличена і збентежена. Що це за сни? І до чого тут Морок? Вона почала більше придивлятися до свого кота, помічаючи, як він часто дивиться в пустоту, ніби бачить те, чого не бачить вона. Кожного разу, коли він дивився в одну точку, Марині ставало не по собі — їй здавалося, що за ними хтось спостерігає.

Через кілька днів після того сну Марина вирішила пошукати відповіді. Вона зайшла в місцеву бібліотеку і почала читати про містичні історії, пов'язані з тваринами. Одне старовинне джерело згадувало про "духів-наставників", які часто приймали форму тварин і супроводжували людину в її життєвому шляху. Згідно з легендою, ці істоти були не просто тваринами — вони були провідниками у світ потойбічний, але тільки для тих, хто був готовий зустріти своє призначення.

Марина була шокована — чи могла її знахідка бути однією з таких істот? Чи це був звичайний кіт, або ж істота з іншого світу, яка веде її до чогось невідомого?

Однієї ночі, коли Марина вже майже заснула, вона знову відчула ту саму присутність. Вона відкрила очі й побачила, що Морок сидить на краю її ліжка і дивиться на неї, але цього разу його очі світилися ще сильніше. Раптом кімната почала змінюватися. Стеля зникла, стіни розчинилися, і вона опинилася в тому самому лісі зі свого сну. Морок знову повів її через туман до старого будинку.

Цього разу Марина відчувала дивну силу всередині себе, ніби вона була частиною чогось більшого, ніж просто цей світ. Коли вона зайшла в будинок, та сама фігура в плащі чекала на неї.

«Час настав», — промовив голос. «Ти повинна прийняти свою долю».

Марина запитала: «Що це за місце? Хто ти?»

Фігура підняла руки і повільно зняла капюшон. Під ним було обличчя... її власне обличчя, але набагато старіше, зі зморшками і глибокими, мудрими очима. «Я — ти, але з іншого часу. Ми пов'язані, і твій провідник привів тебе сюди, щоб ти прийняла свою силу».

Марина відчула, як Морок потерся об її ноги, і зрозуміла, що цей кіт був не просто випадковою знахідкою. Він був її зв'язком між світами — між її минулим, теперішнім і майбутнім. Прийнявши істину, вона відчула, як навколо неї змінюється енергія. Ліс і будинок зникли, і вона опинилася знову у своїй кімнаті.

Морок сидів поруч, спокійно муркочучи, але тепер Марина знала, що він завжди буде її провідником і охоронцем. Вона більше ніколи не почувалася самотньою або наляканою, адже тепер розуміла, що її домашній улюбленець був не лише котом, а істотою, що стояла на сторожі її долі і таємниць її власного життя.