Дивна книга

Одного похмурого осіннього дня Андрій, який був великим шанувальником рідкісних книжок, зайшов у старий букіністичний магазин на околиці міста. Магазин був маленьким і забитим до стелі книжками, які давно забули своїх читачів. Запах старого паперу змішувався з пилом і створював враження, що час у цьому місці зупинився.

Продавець, похмурий чоловік із глибокими зморшками, ледве помітно кивнув, коли Андрій увійшов. Він мовчки спостерігав за кожним його рухом, ніби перевіряючи, чи гідний він знахідок у цьому місці.

Андрій блукав між полицями, переглядаючи безліч книг, поки не натрапив на щось дивне. На одній із полиць лежала стара книга без назви, без жодних позначень на обкладинці. Вона привернула його увагу своєю простотою та тим, що її сторінки здавалися надто білими, як для такої старої книжки.

Відкривши першу сторінку, Андрій побачив дивне застереження: "Не відкривай цю книгу, якщо не готовий побачити те, що приховане." Він усміхнувся — такі попередження завжди здавалося йому маркетинговим ходом для залучення цікавих читачів. Але щось у цих словах було не так. Вони здавалися справжнім попередженням.

Все ж цікавість взяла гору, і Андрій купив книгу, навіть не намагаючись торгуватися. Продавець довго дивився йому в очі, перш ніж мовчки поклав книгу в коричневий паперовий пакет.

Удома, у своїй невеликій кімнаті, оточеній книжковими полицями, Андрій розгорнув таємничу книгу. Вона не мала звичайних розділів чи сторінок. На перший погляд, текст у ній виглядав як звичайна історія, але щойно він почав читати, щось дивне сталося.

Слова на сторінках здавалися живими. Текст, який спочатку був розпливчастим і беззмістовним, раптом почав формувати чіткі фрази, що зверталися безпосередньо до Андрія. Він читав про чоловіка, який знайшов стару книгу і не міг зупинитися від її читання. Чоловік був настільки захоплений, що не помітив, як реальність навколо нього почала змінюватися. Андрій упізнав у цьому чоловікові себе.

Кожна сторінка книги розповідала про наступний крок Андрія: як він купив книгу, приніс її додому, сів у своєму кріслі й почав читати. З кожним новим реченням він відчував дедалі більший холод, ніби хтось або щось спостерігало за ним із темряви його кімнати.

Він закрив книгу і підняв погляд. У кімнаті щось змінилося. Темрява за вікном стала густішою, і хоча годинник показував, що ще не пізня година, за вікном була непроглядна ніч. Відчуття тривоги наростало, але, незважаючи на страх, Андрій не міг стриматися і відкрив книгу знову.

Сторінки, які він ще не перегортав, уже розповідали про те, що відбувалося в цей момент. Описували його страх, його спробу закрити книгу та дивний голос, який ось-ось почне шепотіти йому в вухо. І в ту ж мить він почув цей шепіт. Тихий, ледве помітний, але такий реальний.

— Ти не повинен був читати, — шепотів голос. — Тепер ти частина цієї історії.

Андрій схопився з місця і кинув книгу на підлогу, але шепіт не зник. Він став гучнішим, немов наближався до нього. Темрява в кімнаті згущувалася, повітря ставало важким, і щось невидиме почало рухатися навколо.

Він намагався вибігти з кімнати, але двері не відчинялися. Шепіт став настільки гучним, що відлунював у його голові. Тоді він зрозумів: книга не просто писала його історію — вона керувала його життям. Кожен його рух був записаний на сторінках до того, як він зробив його.

У паніці він знову підняв книгу і почав швидко перегортати сторінки. Вона розповідала про те, що він зробить далі — як він намагатиметься знайти спосіб зупинити це, як він шукатиме вихід, але безрезультатно. Кожна сторінка була його долею, від якої неможливо було втекти.

І нарешті він дістався останньої сторінки. Там було лише одне речення: "Ти більше не існуєш".

В ту ж мить шепіт різко затих, і все занурилося в абсолютну тишу. Андрій почув лише своє дихання. Він глянув на свої руки — вони почали повільно зникати, ніби їх стирала невидима сила. Його тіло розчинялося, а кімната навколо перетворювалася на щось нечітке, немов туман.

Останнє, що він побачив, це книгу, що лежала на підлозі. Вона відкрилася сама собою, а на останній сторінці з'явилося нове ім'я — хтось інший, хто одного дня знайде цю книгу.

Історія продовжувалася, але тепер без Андрія.