Читальна кімната 13

Пізно ввечері, коли бібліотека вже зачинялася, Жанна залишилася завершувати свою курсову роботу. Вона вчилася на історичному факультеті і проводила дослідження про старовинні міські легенди. Однією з них була історія про "Читальну кімнату 13" у старій міській бібліотеці. Подейкували, що ця кімната була проклятою: ті, хто заходили туди після заходу сонця, більше не поверталися.

Жанна не вірила в ці байки, але коли на одному з поверхів вона помітила двері з номером "13", її серце здригнулося. Двері виглядали старими і давно не відкривалися — на ручці висіла табличка "Зачинено". Однак дівчину опанувала дивна цікавість, і, не в змозі стримати себе, вона обережно натиснула на ручку. Двері піддалися з легким скрипом, і Жанна зайшла всередину.

Читальна кімната була наповнена старовинними книжками, які виглядали так, ніби їх ніхто не торкався десятиліттями. Повітря було важким і вологим, а світло, що проникало крізь єдине маленьке вікно, ледь освітлювало кімнату. Жанна підійшла до полиці і взяла одну з книжок. Її обкладинка була вкритою пилом, а на палітурці проступав ледь помітний напис: "Записки загублених душ".

Відкривши книжку, вона побачила, що сторінки були вкриті незрозумілими знаками, ніби написаними іншою мовою. Читаючи далі, вона відчула, як повітря навколо почало холонути, а лампи за межами кімнати миготіли. Раптом вона помітила, що двері зачинилися самі по собі. Вона спробувала відкрити їх, але ручка була холодною і не піддавалася.

Відкривши книжку, вона побачила, що сторінки були вкриті незрозумілими знаками, ніби написаними іншою мовою. Читаючи далі, вона відчула, як повітря навколо почало холонути, а лампи за межами кімнати миготіли. Раптом вона помітила, що двері зачинилися самі по собі. Вона спробувала відкрити їх, але ручка була холодною і не піддавалася.

У кімнаті стало дуже тихо, так тихо, що Жанна почала чути власне дихання і слабкий шелест паперу. Озирнувшись, вона побачила, як книжки на полицях почали злегка рухатися, ніби сторінки самі перегорталися. Жанна почула шепіт, що лунав десь поруч, ніби хтось читав уривки з книжок, які досі залишалися закритими.

Раптом світло згасло повністю, і кімната поринула в темряву. Лише з глибини кімнати виднілися слабкі відблиски, як від запалених свічок. Здавалося, що між рядами книжок почали з’являтися тіні, які рухалися незалежно одна від одної. Жанна відчула холодний подих на потилиці й почула шепіт, який промовляв: "Час повертатися назад… назад до темряви…"

Вона побігла до дверей, але тіні здавалося почали наближатися, ніби вони ставали все більш реальними. Зіткнувшись з панікою, вона намагалася вибити двері, але ті залишалися зачиненими. Її погляд упав на старовинний годинник, який стояв у кутку. Стрілки на ньому крутилися назад з неймовірною швидкістю.

Усі звуки раптом стихли, і Жанна відчула, як тишу розриває моторошний сміх, що лунав звідусіль. Вона почала кричати, але її голос заглушався шелестом старовинних сторінок. Зненацька одна з книжок впала з полиці і розкрилася, показуючи пусту сторінку. Але на очах Жанни на цій сторінці почали з’являтися слова: "Жанна, залишилася тут… назавжди".

Коли вранці прибиральниця знайшла кімнату, двері були прочинені, а лампи працювали, як зазвичай. Жодного сліду Жанни не було, лише на підлозі лежала відкрита книжка з останнім записом: "Її не випустили".

З тих пір ніхто не бачив Жанни, але часом у бібліотеці чути слабкий шепіт, особливо біля дверей Читальної кімнати 13. Кажуть, що якщо прислухатися, можна почути, як вона намагається читати старовинні тексти, намагаючись знайти шлях назад, але з кожним роком її голос стає все слабкішим.