Антикварний годинник

У старому антикварному магазині, що стояв на околиці міста, Марія натрапила на незвичайний годинник. Це був великий настінний годинник з різьбленими дерев'яними деталями та потемнілим циферблатом. Він був оздоблений химерними візерунками, а стрілки мали форму тонких кістлявих пальців. Господар магазину, літній чоловік з глибокими зморшками на обличчі, попередив її: "Цей годинник несе в собі історію, якої краще не знати. Якщо купите його, не чіпайте маятник."

Попри попередження, Марія вирішила придбати годинник. Вона принесла його додому і повісила в своїй вітальні. Перші кілька днів годинник стояв нерухомо, а маятник висів під циферблатом. Від нього йшло відчуття холоду, але Марія вирішила не звертати на це увагу. Однак цікавість узяла гору, і одного вечора вона, забувши слова старого антиквара, злегка штовхнула маятник, щоб той почав гойдатися.

Як тільки маятник розпочав свій рух, будинок охопила дивна тиша. Тік-так, тік-так — звук годинника був не просто гучним, він ніби відлунював у кожному кутку будинку. В ту ж ніч Марія прокинулася від дивного відчуття — їй здалося, що годинник працює набагато голосніше, ніж раніше. Вона спустилася в вітальню і побачила, що стрілки годинника рухаються назад.

Наступного дня Марія помітила, що час ніби став плинути по-іншому. Її телефон показував одне, а годинник — зовсім інше. Вона відчула, як повітря в кімнаті стає важким, ніби насиченим чимось невидимим і зловісним. З кожним тіканням годинника її охоплювало дедалі сильніше відчуття тривоги.

Наступної ночі Марія прокинулася знову, але цього разу не просто від звуку годинника. Їй здалося, що з вітальні лунають голоси — слабкі, шепітливі, що повторювали її ім'я. Вона спустилася вниз і побачила, що стрілки годинника стоять на 3:00. Але маятник гойдався сам по собі, і з кожним його рухом вона чула тихий сміх, ніби далекий і приглушений.

Дні проходили, і кожного разу, коли годинник показував третю годину ночі, у будинку починалися дивні явища: двері відчинялися і зачинялися самі собою, тіні рухалися по стінах, і здавалося, що хтось або щось стежить за нею. Одного разу Марія не витримала і вирішила зупинити годинник. Вона піднялася на стілець і схопилася за маятник, але як тільки торкнулася його, її рука раптово заніміла, а перед очима спалахнули зловісні образи — покручені обличчя, що кричали в німому жаху.

Марія відчула, як щось міцно схопило її за руку, і згодом вона зрозуміла, що не може відірвати пальців від маятника. Здавалося, що годинник буквально вбирав її в себе, а навколо почав збиратися темний туман. У голові пролунали шепітливі голоси, що говорили про старий ритуал, проведений багато років тому, коли душі були закладені в механізм цього годинника, аби він тримав їх між світами.

Марії вдалося вирвати руку і відсахнутися назад, але тепер вона знала, що годинник пов'язаний із чимось зловісним і проклятим. Щоразу, коли стрілки наближалися до третьої години, Марія бачила все більше й більше моторошних видінь. Вона дізналася, що годинник колись належав чаклунові, який використовував його, щоб ув'язнити душі своїх ворогів. Їхні страждання було закріплено в механізмі, і тепер вони шукали вихід.

Марія вирішила позбутися годинника і винесла його на вулицю, але коли повернулася додому, годинник знову висів на стіні, тікаючи голосніше, ніж будь-коли. Вона спробувала розбити його, але здавалося, що механізм виготовлено з чогось значно міцнішого, ніж метал. Кожен її удар лише віддавався луною, що звучала, ніби крик з іншого світу.

Третьої ночі, коли стрілки знову зійшлися на тригодинній позначці, Марія вже не змогла прокинутися. Вона опинилася в порожнечі — місці, де час не має значення. Навколо неї з’явилися ті самі потворні обличчя, які вона бачила у своїх видіннях, і вони кричали в унісон. Марія зрозуміла, що її душа тепер належить годиннику, і вона назавжди залишиться його полонянкою.

На ранок сусіди знайшли будинок порожнім, а годинник продовжував тікати, показуючи час, який не відповідав реальному. Кажуть, що іноді, проходячи повз цей дім, можна почути шепіт і слабке тік-так, і якщо придивитися, то можна побачити обличчя Марії, яке просвічується крізь циферблат, благаючи про допомогу.