Потойбічний світ

Марія завжди цікавилася потойбічним світом, але ніколи не вірила в його реальність. Вона була студенткою історичного факультету і проводила багато часу в бібліотеках, вивчаючи давні легенди і міфи про життя після смерті. Одного дня, переглядаючи старі книги в невеликій бібліотеці свого університету, вона натрапила на таємничий манускрипт без назви. Книга виглядала стародавньою, її сторінки були жовтими і потрісканими, а текст був написаний латинською мовою.

Перекладаючи сторінки, Марія зрозуміла, що манускрипт описує древній ритуал, який дозволяє проникнути в потойбічний світ — місце, де мешкають загублені душі. За легендою, лише ті, хто насміляться провести ритуал у певному місці, зможуть відкрити двері між світами. Однією з умов було відшукати старий кам'яний круг у лісі, що розташовувався неподалік від міста.

Марія, захоплена своєю знахідкою, вирішила ризикнути. Вона вирушила в ліс вночі, коли місяць був повний, а повітря наповнене містичною тишею. Пройшовши крізь густі зарості, вона знайшла кам'яний круг — древні моноліти, вкриті мохом, стояли в хаотичному порядку, ніби обрамляли якусь невидиму межу. Марія приготувалася до ритуалу, читаючи слова з манускрипту, але нічого не сталося.

Раптом повітря стало холодним, а навколо почала з’являтися густий, майже чорний туман. Вітер почав вити, ніби крізь нього пробивалися чиїсь голоси. І ось на мить здавалося, що між каменями виникла прозора завіса, через яку Марія побачила зовсім інший світ. Перед нею відкрився простір, де панувала безкінечна темрява, а на тлі слабкого фіолетового світла розпливалися силуети — бліді тіні людей, які, здається, ніби кружляли навколо, наче загублені душі, які не можуть знайти спокою.

Марія відчувала, що хтось невидимий тягне її всередину. Її тіло ставало важким, а звуки навколо приглушалися, ніби вона пірнала у воду. Вона з усіх сил намагалася відштовхнутися, але вже було запізно — її засмоктало в потойбічний світ. Очі відкрилися на темний простір, і вона побачила, що опинилася в покрученому лісі з деревами, які ніби простягали до неї свої сухі гілки, схожі на кістляві руки.

Тут панувала цілковита тиша, яку порушував лише ледь чутний шепіт, що лунав звідусіль. Марія зрозуміла, що це був не просто ліс, а місце, де залишилися душі, що не змогли знайти вихід. Вона бачила постаті, що блукали поміж дерев, їхні обличчя були спотворені страхом і болем. Вони дивилися на неї, протягуючи свої руки, наче намагалися дотягнутися до живої істоти, яка заблукала сюди.

Марія почала бігти, намагаючись знайти вихід, але ліс не мав кінця — він здавався безмежним і непрохідним. Раптом перед нею з’явився чоловік у чорному плащі з капюшоном. Його обличчя було майже повністю закрите, виднілися лише порожні очі, що світилося мертвим блиском. "Ти прийшла сюди не за своєю волею, але зараз вже не зможеш повернутися," — промовив він тихим, але владним голосом.

Він розповів їй, що потойбічний світ існує паралельно зі світом живих, але є місцем, де панує вічне страждання. Ті, хто потрапляють сюди, зазвичай губляться і більше ніколи не знаходять дорогу назад. Проте існує один спосіб повернутися: потрібно знайти дзеркало душ, яке знаходиться в самому центрі цього проклятого лісу. Дзеркало могло відкрити прохід між світами, але попереджав, що кожна спроба наблизитися до нього буде супроводжуватися випробуваннями.

Марія, не втрачаючи надії, вирушила на пошуки дзеркала. Вона пробиралася крізь густий туман, минаючи примарні тіні, які намагалися перешкодити їй. Кожен крок віддавався відлунням, а голоси ставали все голоснішими. Вони шепотіли їй на вухо її власні страхи, згадували про її найгірші провини, намагаючись зламати її волю.

Нарешті, коли її сили були майже вичерпані, Марія побачила дзеркало — величезне, вкрите павутиною, воно стояло серед покручених дерев, що нахилялися до нього, як до єдиного джерела світла. Вона підійшла до нього і побачила своє відображення, але воно не було таким, як зазвичай. Її обличчя виглядало старішим, спотвореним страхом і темрявою, що в’їлася в неї під час подорожі.

Коли Марія доторкнулася до поверхні дзеркала, воно тріснуло, і вона відчула, як її тіло розривається на частини. Навколо почав вирувати світ, і вона повернулася до реальності — до кам'яного круга, де місяць уже ховався за хмарами. Проте вона знала, що більше ніколи не буде тією, ким була раніше. Відтоді в її очах назавжди залишився слід потойбічного світу — світло, що відбивало всі жахи, які вона побачила.

Марія повернулася додому, але з кожним днем відчувала, як межа між світом живих і мертвих для неї розмивається. Іноді, коли вона дивилася в дзеркало, то бачила не своє відображення, а темні постаті, що шепотіли їй зі світу, з якого вона так і не змогла втекти остаточно.