Шостий

                                                                       Шостий

                                                                    Оповідання

Друга неділя липня для тих, хто приїхав відпочити в Боярці, склалася просто чудово! Щодня спекотне сонце радувало усіх: і дачників, які вже з самого ранку пили лимонад під білими парасолями кафетерію, й нечисленних містян, що поспішали у своїх справах і з потаємною  заздрістю споглядали на відпочивальників.  

Та найщасливішими почувалися ті, хто вже встиг придбати  квитки на прокат човнів і за неспішним веслуванням милувався чудовим краєвидом Михайлівської церкви.

Знайти цю новеньку станцію човнів зовсім легко. Варто тільки зійти з дачної платформи донизу, й ви одразу побачите, як на легенькій хвильці, примкнуті блискучими ланцюгами до металевих кілець дерев’яного причалу, погойдується з десяток човнів. А саме отой невеличкий будиночок неподалік, до відчиненого віконця якого стоїть  галаслива черга, і є сама станція.

У будні, звичайно, народу тут буває трохи менше, біля каси всього вісім-десять чоловік, та все одно, якщо у когось видався вихідний день, то він обов’язково поспішає з друзями саме сюди. Незрівнянна насолода! Яскраве сонце виграє на воді золотими відблисками, а ти тихо-тихо пливеш у човні серед цього сліпучого миготіння, як у казковому світі, а коли опиняєшся вже близько середини ставка, то на короткий час ніби потрапляєш у прохолодне царство водоростей. От дивишся, як вони звиваються під водою в легенькій течії, і очей не відірвати від цього невимовно красивого світу! Он промайнула зграйка плотвичок, а там далі – верховодки, лящі. Раптом вони сполошилися усі й гайда тікати. Так і знай:  то десь неподалік щука з’явилася, тож їм тепер не до безтурботних прогулянок! А там, глибше, є й стерлядь, і чечуга, ще й мінога ховається, як божаться рибалки, бо один з них якось розповідав за пивом, що йому вдалося аж от-т-а-кенну впіймати! А вже рибалки, як відомо, то  народ дуже правдивий.

Що й казати, усі на ставку погоджувалися, що цей тисяча вісімсот вісімдесят дев’ятий рік  складався надзвичайно щедро для риболовлі.

Якщо ж Ви запливете ще далі, на саму середину, то тут водоростей вже не видно, бо надто глибоко, прямо суцільна чорнота з якимись дивними різнокольоровими переливами. Лише скинеться, бува,  якась живина над поверхнею, лясне хвостом щосили, бо жирує…

А з берега, там де стоять столики під білими парасолями,  лунає радісний сміх відпочивальників, що трохи приглушається музикою оркестру пожежної команди, яка красується перед проходжаючими парами своїми надраєними аж до блиску шоломами.

Чудове це місто – Боярка! Недаремно дачний люд сюди зі столиці комарами летить, немов йому медом намазано!

От і зараз, яке ж хвилююче це було заняття - сидіти у човні, потихеньку перебирати веслами й скоса милуватися двома молодесенькими інститутками у шовкових платтях, які сидять напроти. Панянки  манірно тримають в руках паперові стаканчики й, пострілюючи очима з-під капелюшків,  витончено підносять ложечками до пухкеньких вуст ягідки полуниці в збитих вершках.

І от що було найбільш апетитним у цьому спогляданні для безвусого гімназиста-веслувальника, доводилося лише здогадуватися. А човен ковзав по воді легко, тихо, й лише зрідка пустували весла, то опускаючись у ставок, промовляючи  «хлюп, хлюп», то піднімаючись догори,  й вода, збігаючи з них, дрібненько й співуче дзюрчала, немов у маленькому струмочку.

Та не тільки гімназист споглядав на рожевощоких панянок у човні. З полотняного крісла  літнього кафе за човном пильно стежила у театральний бінокль стара мадам, обов’язком якої було прислуговувати одній із панянок - Златі, учениці Харківського інституту шляхетних дівчат.

Мадам була задоволена скромною поведінкою своєї підопічної. Хіба що отой човен… Мадам не вміла плавати, тож страшенно нервувала, коли Злата наближалася до води або відпливала човном далеко від берега.

Ага, ось човен став розвертатися й, полишивши середину ставка, повільно подався до берега.

- Вот вєдь видумалі названіє -  «Лодочний!» – пирхнула тонкою вусатою губою мадам. – Хароший пруд так не назовут!

А треба зазначити добрим людям, що більшість отої київської москальні, якої густо висипало округ Притвірки вихідними, за своєю неосвіченістю не знала, що то воно таке – «човен», тож і казала на нього «лодка», звідти й вчепилася  реп’яхом за ставком назва - «лодочний». Це так, щоб і Ви трохи посміялися. Ну, а що стосується мадам, то, значить, пирхнула вона гонорово, та й стала було складати бінокль до футляру, як раптом у сусідньому кріслі хтось як заволає на все горло: «Рятуйте! Тонуть!»

Мадам аж сіпнулася від несподіванки і, підхопившись на ноги, з жахом побачила, як поруч перекинутого човна з відчайдушним криком борсаються у воді панянки, а хлопець, усіляко намагаючись їх підтримати на поверхні, здавалося, ще більше їм шкодить  своєю незграбністю та розпачем.