Каф письменниці, глава 12. Нове перше правило.

— Мені все ще не дуже хочеться кидати їх у вогонь, — чесно зізнався я.

Ми з Лєрою сиділи біля вогнища. Вже була майже дванадцята година... Я відтягував цей момент, як міг, але все одно він настав.

— Знаю, — Лєра кивнула. — Я і сама встигла вкусити цього забороненого плоду, — вона усміхнулася. — Тому я теж розумію, що з ним ми могли б стати відомими і успішними письменниками. Але, як я і сказала раніше, я хочу добитися всього сама. Та й цілі в мене вже змінилися...

— Впливати на людей силою свого слова, змінювати їх серця і змушувати задумуватися... Для письменниці, що завжди писала саму тільки еротику дуже амбітна ціль. Не боїшся, що тепер більшість твоїх постійних читачів піде читати інших?

— Хіба не ти казав, що треба вміти писати так, щоб і форма, і зміст, і підтекст були на рівні? Я буду намагатися писати цікаво. І авжеж буду давати читачам і те, чого вони хочуть. В наш час література стала продуктом, а я хочу робити корисний продукт...  Але якщо не робити його смачним, то менше людей отримає від нього користь. Я буду зростати, як письменниця, але зроблю це своїми власними силами і своїм власним способом.

— Ти права, — я усміхнувся і взяв наші кафи до рук. — Я теж продовжу писати, — я подивився на кафи пару секунд і нарешті кинув їх у вогонь. — Я теж напишу свій opus magnum без допомоги кафів.

На секунду моє серце завмерло.

Насправді, я все ще боявся, що коли вони догорять, вона більше не буде відноситися до мене так, як зараз.

Я реально боявся підняти очі, але розумів, що навіть якщо це все була лиш магія кафів, я був щасливий поруч з Лєрою. Навіть якщо зараз вона перестане відчувати те, що відчувала, я впораюся... Я буду...

—Бачиш? — Лєра усміхнулася, обійняла мене за шию і подивилася в очі, продовжуючи вже пошепки. — Я все ще тут і все ще люблю тебе...

Тоді я нарешті зрозумів, що все буде добре і сам потягнувся до її губ.

Я люблю тебе. 

Тепер ми з тобою продовжимо писати нашу з тобою щасливу історію... Ми напишемо її своїми власними силами.

Так, щоб потім ні про що не шкодувати.

Обіцяю, я зроблю так, щоб ми з тобою були щасливими разом; це буде моїм новим першим правилом.