Каф письменниці, глава 8. 8. Зрада, нерозуміння і... дружба?

Я дивилась на Сергія і не могла повірити ані своїм очам, ані вухам... Сьогодні мій «ворог» взяв і зробив щось таке, що для мене не робити ті, кого я довго вважала друзями і коханими.

— Тримай... — він простягнув мені телефон.  — То що, в тебе є, де пожити? — прямо спитав він, кинувши погляд на мою сумку.

— Моя краща подруга спить з моїм хлопцем... Обидві мої найдорожчі людини мене зрадили. Батько... Загалом, думаю ти ітак чув його крики... — я відвела погляд. — Спробую влаштуватися до гуртожитку, але... Зараз вже літо і практика, тож не знаю, чи візьмуть вони мене хоч на цей місяць, — я посміхнулася. — Як наврочили, їй богу... Залишилося тільки втратити каф і все... Більше в мене не буде нічого, — я знов подивилася на нього.

— У мене там всього одна кімната і один диван, — раптом сказав він. — Але якщо тебе влаштує, можемо спати валетом... Спати на підлозі, пробач, не буду. Я тобі не лицар якийсь там.

— Щось ти занадто добренький, щось замислив? — я подивилася йому в очі.

— Чого як що, так одразу щось замислив? — відповів питанням на питання він. — Я просто знаю, що важко, коли нема кому довіритися...

— Ну тоді дякую, але я напевно відмовлюся. Не хочу потім бути тобі зобов’язаною чи щось таке, — чесно сказала я. — Особливо, з урахуванням нашого статуса суперників.

— Як скажеш, — він кивнув. — Але якщо не вирішиш цю проблему — звертайся. Та й речі можеш поки що кинути тут, в моєму кабінеті, а як з усім розберешся, приїдеш та забереш. Так, практику сьогодні теж можеш пропустити. Але щоб завтра прийшла, добре?

— Добре, — я теж кивнула. — Куди можна покласти цю сумку?...

— Давай до тієї шафи, — він вказав мені на шафу в кутку. — І ще, запиши мій номер, раптом передумаєш щодо житла...

***

Сумку з ноутом і кафом я все ж таки взяла з собою... Яким би добрим не виглядав Сем, я не можу йому повністю довіряти. Ми все ще суперники... Раптом він вирішить використувати мій каф без мого відома... Я точно не можу залишитися в нього. Нізащо. Це надто ризиковано.

— Лєра?... Чому йдеш з практики? — раптом почула я голос Дмитрія Володиморовича і так і підстрибнула на місці.

— Дмитріє Володимировичу? А чого ви тут? — прямо запитала я; реально, я зовсім не очікувала побачити його в офісі, де проходжу практику.

— І тобі доброго дня, — він посміхнувся.

Все ж таки, яка в нього класна посмішка... І очі...

Я, як розумово відстала, тупо усміхалася і тонула в блакитних очах.

— Щось ти якась бліда, — він простягнув руку до мого лоба.

У мене очі мало на той лоб не полізли... Так близько... Я намагалася триматися гідно і нічого не ляпнути... Скільки дівчаток з мого потоку зараз віддали б все, щоб бути на моєму місці?... Серденько заколотилося.

— О, вже не бліда, — він знов усміхнувся і прибрав долоню. — Все нормально? Може, відпросити тебе з практики? Хто твій куратор? Я підійду...

— Я ем... Саме через це я і йшла з офісу! — ляпнула я перше, що спало на думку.

Сподіваюся, він не почне допитуватися... Не дуже хочу, щоб він контролював мою практику. Я планую взагалі на неї не з’являтися, якщо вийде домовитись з Сергієм.

Схоже, він сердобольний і буде не надто складно це влаштувати.

Я не буду сприймати його як друга, але скористаюся його добротою, щоб поменше часу приділяти практиці і побільше — написанню історії, яка його переможе.

Мені потрібен той другий каф. Бо окрім нього в мене і правда нічого нема...

Крім того, якщо Сергій казав правду, поєднані кафи можуть зробити буквально все, що завгодно. Я зможу повернути собі моє старе стабільне життя...

***

— Але... Невже зовсім ніяких місць? — розчаровано перепитала я.

— Всі ще тут, — консьєржка розвела руками. — Принаймні, у жіночій частині гуртожитку.

— Зрозуміло, дякую, — я зітхнула. — До побачення...

***

Я сиділа в кафе. Людей зовсім не було. Мою каву принесли майже одразу...

Я дістала ноутбук, відкрила його.

Подумала пару секунд і таки дістала каф. Вдягла його на ліве вухо.

Відкрила документ Pages і подивилася на пустий аркуш.

Супергерой... Як зробити його не таким банальним... Темка-то заїжджана...

Але в нас він не буде мати фізичних суперсил. Нехай його суперздібністю буде його розум, а навіть не якась штука зі впливом на інших....

І навіть з простим тілом він зможе перемагати людей з фізичними надздібностями. Думаю, це може бути цікаво... Крім того, потрібна героїня. Якщо зробити її милою і сильною, можна буде додати комедії... Має вийти легко і весело.

Так... Але сенси. Треба вкладати сенси, а не просто писати сюжет і фансервіс. Не можна постійно виїжджати на легкій еротиці. Я хочу написати щось таке, що змусить читачів замислитися....

Сенс буде в тому, що «smart is new sexy», прямо як в «Теорії великого вибуху», але я приховаю його за легкою еротикою і комедією.

Невибагливі читачі будуть читати заради цих двох складових, але все одно поступово я змушу кожного з них замислитися над темою історії.

Я зможу написати щось таке?... Якщо вийде, то я нарешті перейду на новий рівень....

Я усміхнулася і нарешті почала писати....