Каф письменниці, глава 5. Зрада і виклик.

Я авжеж розуміла, що в його словах була доля правди, але все одно не могла там зараз знаходитися.

Бігла додому. Просто додому... Хотілося відчути себе в безпеці, хотілося поговорити з Сашею.

Авжеж, я казала йому, що прийду десь о п’ятій а зараз лише дванадцята з копійками... Наша квартирка знаходилася недалеко від корпусу його університету... Ми одразу її обрали, а батьки погодилися проплачувати її навпіл, поки ми навчаємося...

З Сашею ми дружили з самого дитинства. Я, Саша та моя  колишня найкраща подружка, Аля, були нерозлучними майже всі шкільні роки... Ми вчилися в одному класі, наші батьки дружили... Та потім, перед самим випуском з’ясувалося, що і я, і Аля закохалися в Сашу.

Ми вирішили йому зізнатися і дати самому зробити вибір... І він вибрав.

Я побачила наш під’їзд і усміхнулася.

З тих самих пір, вже майже чотири роки, ми разом... І, що б я там не казала, як би не шуткувала і не фліртувала з іншими, я ніколи не перейду межу....

Я підійшла до дверей нашої квартири, тихо вставила ключа, відкрила їх.

Взуття стояло на місці, але... Поруч з його взуттям стояли туфлі. І ці туфлі були не мої.

Не розуваючись, я швидко пішла до спальні.

Серце билося як шалене.

Перед дверима я на секунду зупинилася.

Зробила глибокий вдих і видих і, нарешті, відкрила їх.

Обидва дивилися на мене перелякано.

— Це не те, що ти думаєш! — подала голос Аля.

— Так, Лєр, ми просто... — Саша вскочив з ліжка прямо в простирадлі. — Це не...

— Ах ви ж бля...шанки, а я дура... Я... — я зробила крок до дверей і швидко вийшла з кімнати.

В вітальні швидко дістала з шафи сумку. Покидала в неї свої перші-ліпші речі.

Все робила якось на автоматі.

Хотілося розревітися, але ні. Я не доставлю їм такої насолоди. Я не заплачу при цих зрадниках...

— Лєро! — Саша взяв мене за руку і повернув на себе. — Це була помилка... Я люблю тільки тебе.

— Не наближайся до мене... — я вирвала свою руку з його долоні. — Не торкайся... — я відчувала що ось-ось розревуся.

Не можна цього допустити. Я краще помру, аніж розревуся перед цими зрадниками...

Я закрила сумку.

Абстрагувалася. Намагалася уявити, що мого вже колишнього тут взагалі нема.

Моя історія. Вона почнеться тут...

Я схопила ноутбук, зарядку, та AirPods, запхнула все це в свою ноутбучну сумку... Потім пішла до ванної кімнати. Забрала косметику і все своє...

В передпокої забрала ще одну сумку, в яку склала своє взуття. Авжеж, забрала далеко не все, а тільки сезонний одяг...

Саша слідував за мною по п’ятах. Тепер вже не підходив і просто мовчав.

Я все так само намагалася не дивитися на нього.

— Ми хотіли тобі сказати після практики... — тихо сказав він. — Це не планувалося, а просто сталося, як сталося. Я кохаю її, але не хотів тебе розчаровувати до того, як ми не поїдемо додому... Не хотів, щоб через мене в тебе були проблеми з житлом, або самою практикою, розумієш?...

— Не розмовляй зі мною... — пошепки сказала я, відвертаючись від нього. — Не хочу тебе ані чути, ані бачити. Не з’являйся в моєму житті. І врахуй, що за квартиру мої батьки більше платити не будуть...

***

Як не дивно, я йшла назад, на практику. Яким би придурком не був Сергій, він хоча б мене не обманював. Одразу сказав, що хоче забрати сережку-каф. Та й про здібності свої розказав... З таким ворогом біля себе спокійніше, аніж з хлопцем, як Саша, який зраджує мені на моєму ж ліжку, поки мене нема вдома.

Напевно, це така карма... — я усміхнулася, подивившись в чисте блакинтне весняне небо. — Не треба було пускати ті плітки про Алю... Я зробила це навмисно.

Знала, що Сашко був помішаний на чужій думці про нього... Знала, що після тих чуток йому не захочеться, щоб така як Аля була його дівчиною...

Тоді я домоглася свого, але потім все це прилетіло до мене бумерангом...

Пара сльозинок таки скотилися по моїх щоках...

***

Коли в двері постукали, я навіть не відірвався від монітору. Після того, як я зустрів Лєру, мене буквально накрила хвиля натхнення. Не хотілося, щоб мене переривали...

Я вирішив посидіти тихо і зробити вигляд, що мене тут нема. Олександра Євгеніївна тоді просто мала піти геть і не діставати мене хоча б годинку...

Раптом ручку повернули і двері відчинилися... Невже я не закрив їх, коли Лєра пішла...

Що? — я дивився на гостю в моєму кабінеті.

— Я вирішила, що не буду втікати, — вона подивилася прямо на мене. — Я залишуся тут на практику і... Я кидаю тобі виклик. Ми напишемо по новій роботі на Букнет. В одному жанрі і під один логлайн. Роботу треба написати за місяць. Обсяг — від ста до двохста тисяч знаків. Жанр, ключові слова та характеристики героїв витягнемо навмання, вони для обох будуть однакові... Автор, який напише на цю тему кращу історію, отримає собі обидва кафи. Підходить?...