На крилах гніву, глава 1. Я все ще тут, Максе, я все ще тут.

Макс ходив туди-сюди від дзеркала до шафи і назад постійно змінюючи то краватку, то і саму сорочку. Зараз він стояв в черговому варіанті: все ще незастібнутій чорній сорочці від HUGO BOSS посадки slim fit. Йому завжди йшли такі речі. Молодий і успішний, він всього в житті досяг сам, що б там не писали ті кляті газети.

Я дуже любила і поважала його, але все одно гнівалась....

Макс тим часом насупився, весь вечір був якийсь незадоволений собою.

Раптово задзвонив телефон і Макс аж здригнувся. Цей його прояв емоцій не міг не викликати посмішки на моєму обличчі.

Коли Макс подивився на екран, щоб дізнатися, хто телефонує, я підкралася ззаду і мало не притиснулась грудьми до його широкої спини, але все ж стримала себе і просто зазирнула в телефон.

«Кіса» — саме так було визначено контакт того, а точніше тієї, що телефонувала моєму хлопцеві.

Макс усміхнувся і підніс слухавку до вуха.

— Привіт, Кицюню, — на його обличчі продовжувала світитися щаслива усмішка. —

Я пригорнулась до нього так, щоб моє вухо було прямо біля слухавки.

— Привіт, котику, ну що ти там, скоро виїжджаєш? — сказало це дівча з прізвиськом «Кіса».

Вона говорила з ним грайливо... А я закипала зсередини.

— Так я вже скоро виходжу, заїду за двадцять хвилин... Сьогодні заночуєш в мене — коли Макс раптом облизнув нижню губу на останніх словах я не витерпіла і лупанула долонею по його телефону: той вмить вилетів з рук мого хлопця.

— Та що ж таке! — він кинувся за телефоном.

А я кинулась за Максом...

Телефон впав екраном вниз і коли Макс його перевернув, то я побачила, що екран тепер був розбитий.

— Блять! — він взяв телефон і встав. — Та що ж зі мною коїться?... Треба заспокоїтись.

Він почав лазити в меню телефона, замовив таксі через додаток, поклав телефон до кишені штанів і пшикнувся якимсь своїм черговим Armani(так, це не одяг, а саме парфум, і мене він теж здивував, коли я вперше його побачила).

Все ж, Макс був дуже красивим... Темне волосся, такі ж самі темно-карі очі, підтягнуте тіло... Не дивно, що ця його «кіса» запала на нього. Це, здається, його секретарка.

Коли він взяв сумку і ключі від своєї тойоти, я авжеж пішла за ним.

Він спускався сходами дуже швидко, я ледь встигала... Коли ми спустились, Макс одразу пішов до своєї машини.... Клацнув електронним ключем, сів на переднє сидіння... Я зайняла місце поряд з ним.

Макс під’єднав битий айфон до Car Play і увімкнув свою улюблену музику. Дурний російськомовний реп з матами, я завжди його ненавиділа!

Авжеж, я не могла отак просто слухати це, і тому переключила трек на нашу пісню.

Макс насупився, але поки виїжджав з парковки, музику не змінював. Тільки коли виїхав на дорогу, то вирішив знов перемкнути пісню. Але я так просто не здавалася і також знов перемкнула її.

Макс мельком подивився на магнітолу, але лише зітхнув і більше змінювати пісню, схоже, не збирався.

Я усміхнулась, вважаючи, що отримала яку-не-яку перемогу. Принаймні цього разу.

Потім мені захотілось подивитись на себе в дзеркало і я відкрила сонцезахисний козирьок.

Макс сіпнувся, але в мій бік навіть не подивився.

Я усміхнулась, а потім відсунула заслонку на дзеркалі, після чого подивилась в нього.

Саме в цю секунду Макс також подивився туди і наші погляди зустрілись. Жах на його обличчі був таким щирим і прекрасним, що я не могла не посміхнутись.

Ну що, бачиш? Я все ще тут, Максе, я все ще тут....