Частина 7.Подорож до великого дуба.

    Ліра довго блукала, заходячи не тільки в самі міста, щоб спробувати звільнити людей від злих чар Хранителя Забуття, ай невеличкі галявини. Сподіваючись на них знайти той самий дуб, з пророцтва, про який говорила бабця. Звісно, кожний ліс також вона відвідала, витрачаючи свої надію та сили. Не пропускаючи жодного дерева. Та кожного разу, як вона підходила ближче їй здавалося, що за нею по кроках слідом іде морок, темнота та холод, насланий злим лиходієм. Непрохідний туман, що знову ховає у собі тих жахливих монстрів. Іноді навіть здавалося, що їх звуки знаходяться так близько, що відчуття, ніби вони стоять поряд, за твоєю спиною і тихо намагаються сказати тобі щось на вухо. Від цього по тілу Ліри проходив холодок та з'явилися сироти. Але кожного разу дівчинка відганяла погані думки все подалі від себе, не зупиняючись на пів шляху.

    Хоча в її пошуках були і хороші моменти. В кожному лісі, місті чи галявині Ліра зустрічала маленьких помічників, які бачачи її збирались та слідували за нею, ніби за своєю принцесою. Цими помічниками були маленькі світлячки. Вони світились різними барвами. Саме жучки, що прийшли з нею мали білий колір світла. Ті, що дівчинка зустріла у місті наповненому туманом, мали салатовий колір і трішки іншу будову. Спочатку це здавалось Лірі смішним. Але чим більше вона подорожувала, тим більше помічників знаходила. З жовтим світлом,ніби яскраве сонце. Рожевим,що нагадували ніжні, витончені квіти. Блакитним, як простори неба. Фіолетовим, як колір її платя. Та іншими відтінками кольорів. Але це було далеко не все. Кожен вид світлячків міг допомогти Лірі, зібравшись разом, утворюючи різну силу. Її білі світлячки, все допомогали їй, рятуючи від тіней без облич. Фіолетові, об'єднавшись в коло навколо неї, робили її невидимкою, що також неаби як допомогло дівчинці, під час відвідування одного із зачарованих міст. Салатові вміли лікувати рани, сідаючи на них. А коли взлітали не залишалося ні сліда. Жовті мали неабияке відчуття до їжі. І навіть в самих забутих містах, могли її віднайти. Тому Ліра ніколи не була голодною. Адже коли закінчилися припаси дівчинки, вона зустріла саме їх. І вони одразу принесли шматочок хліба, та відвели дівчину до старої яблуні, що була посеред лісу. Яблука там були такі смачні і стиглі, що смакувавши їх можна було поринути у самі найзаповітніші мрії, навіть не помітивши цього. Це давало ще більшу надію на те, що зло відступить і всі люди на планеті знову почнуть мріяти, жити в гармонії, радощах та любові. Далі Ліра зустріла салатових світлячків. Ці крихітки вміли знаходити прихисток у лісах, містах, галявинах, так, що ніхто не знайде їх та дівчинку, якщо вона піде за ними. А що вміли інші, поки ще Лірі було не відомо. Оскільки кожен вид світлячків проявляв себе саме в той момент, коли це було потрібно. І саме тоді вона і дізнавалась, які стереотипи приховують її маленькі друзі.

     Одного вечора Ліра дійшла до лісу, сповненого ніжним мерехтливим світлом. Він відрізнявся від тих, що були під чарами Хранителя Забуття. Тут не було ні туману. Ні холоду, ні тих жахливих монстрів. Лише яскраве сонячне світло, що проривалося між гілля лагідними промінчиками. Сповнюючи все навколо теплом та затишком. Співали птахи, літали жучки. Цвіли красиві, раніше не бачені Лірою барви квітів. Як давно, вона не бачила такого чистого та світлого лісу. Чудове місце для відпочинку, подумала дівчинка. Але так і не зупинилась. Адже щось тягнуло її вперед. І було відчуття, ніби от-от і мета, якої вона так хотіла досягти, нарешті здійсниться. Тому Ліра продовжила свою подорож поринаючи все далі в ліс. Їй навіть захотілося залізти на дерево, щоб оглянути місцевість навколо себе. Що вона і зробила в першу чергу. Та як тільки покоривши вершину, вона зупинилася, не зробивши жодного руху. Затамувала подих. Її погляд був прикутий до однієї точки. 

—Це воно.—промовила собі під ніс.

    Там в далечині виднілося високе дерево. Набагато вище за всі інші. Пишні крони, що сяяли ніби золотими іскрами, розкидалися в різні боки показуючи його величність. А навколо нього була ціла купа золотого кольору світлячків, що створювали замкнуте коло, оберігаючи дерево від усіх, а особливо тих, хто намагався йому нашкодити. 

    Спустившись донизу Ліра що є сили побігла в сторону побаченого. Її терпінню приходив кінець. Вона хотіла худчіш побачити все це диво на власні очі. Навіть якщо це не воно, то там точно відбувається щось незвичайне та містичне. І що саме, дівчинка неодмінно з'ясує.

    Опинившись біля стародавнього дуба, стовбур якого був широкий, мов стіна, Ліра підняла погляд на його крони. Такої висоти дерева, вона ще в житті не бачила. І таких красивих світлячків також. Вона помахала їм рукою, ніби привітавшись з ними. На що насторожені комахи відправили кілька своїх осіб підлетіти поблизу до неї.

—Привіт. Я вам не нашкодю. Я лише шукаю хлопчика з легенди, про яку мені розповіла бабця, що мала мрії. Я прагну його допомоги. Адже мрії людей зникають і вони від цього страждають. Сама я не в змозі їх врятувати. А разом я впевнена в нас вийде.

    Світлячки спустилися до неї, створивши ніби великий м'яч навколо Ліри. Навіть ліс зник з поля її зору. Здавалося, куди б не повернись всюди вони —маленькі золоті комахи. Та потім одна з них сіла дівчині на руку. Кілька хвилин зачаровано вона просто спостерігала. І комаха дивилась уважним поглядом, немов би оцінюючи їх слова. Після чого світло маленького захисника стало таким яскравим, що дівчинці довелось заплющити очі. Але коли вона їх знову відкрила, то побачила перед собою знов велике дерево, те саме. Але цього разу світлячки підпускали Ліру до нього. Чекаючи біля неї, на її подальші дії.

    Зробивши кілька кроків вперед дівчинка, подивившись на свої руки, витягла одну з них вперед. Доторкнувшись до ствола дерева. Воно було таким м'яким і теплим, що одразу нагадало Лірі про ніжне ліжко з її дитинства. Про лагідні руку бабусі, що вкладаючи її в те ліжечко та погладжували по голівці. А також слова бабушки про мрії, надії та тепло. Які дівчинка, ще будучи зовсім маленькою не розуміла. Але запам'ятовувала кожне слово. Саме ці слова заклали у нею мрії про доброту, щирість та вміння допомогати людям. Після того вона змінилася. На даний час саме ці слова вели її вперед, не даючи зупинитися ні на хвилинку, не даючи відступити назад.