Частина 3.Місто забутих мрій

    Після тієї ночі, що познайомила Ліру з Загубленою мрією, дівчинка, більше не могла сидіти лише в своїй хатинці. Ліхтарик із збереженою зірочкою світив особливим сяйвом і сам вів її вперед. Випромінюючи яскравіше світло коли дівчинка рухалася в правильному напрямку та навпаки тускнів, коли відходила далі від своєї цілі. Одного разу він заблищав так яскраво, що помітивши це сяйво, світлячки, які були поряд, піднялися у повітря й вишикувалися в довгу стежину, яка вела далеко далеко вперед. З туманного та загадкового лісу до далекого містичного міста.

    Місто було дуже дивним. Хоч воно мало великі розміри та здавалося, повинно бути гомінким, але в ньому панувала тиша. І не тільки в ньому. А й у серцях людей. Вони були спустошені, розгублені та метушливі. Завжди поспішали, ніби запізнюючись на якусь важливу зустріч. Але в той же час не бажаючи на ній бути. Не дивлячись один одному в очі, не вітаючись, не маючи веселої та радісної посмішки на обличчі. Ховаючись пошвидше у своїх домівках, які здавались зовсім не гостинними. А скоріш за все, схожі на старі будинки, що давно не мали господарів. Ніби хтось забрав з них усі барви та зробив сірими, заснованими диким плющем, розроставшимся з кожним днем все більше. Заполоняючи, керуючи, захоплюючи. З вікон доносилося пронизливе, холодне світло, що не мало ні краплини тепла. Не озброєним оком, одразу було помітно —місто давно втратило здатність мріяти та втілювати мрії в реальність.

    Ліра побачивши все це, одразу відчула щось недобре. Ліхтарик почав потріскувати та тремтіти у її руках, а маленька зірочка всередині нього ледь не втратила своє світло, то згасаючи, то намагаючись засвітитись яскравіше.

— Тут бракує світла, тепла та радості. — прошепотіла дівчинка.

    І їй так захотілося допомогти, що вона почала ходити довгими вулицями, відкривати свій ліхтар, аби освітити все навколо. Коли промінь зіроньки торкався людей, у їхніх очах на мить спалахувала іскра, маленька надія, що з дитинства живе у кожному. Хтось згадував дитячу мрію — малювати дивовижні, яскраві, витончені картини, хтось — давно забуту пісню, яку колись любив співати разом з вірними друзями, що тепер за тисячі верст від нього, а хтось — давнє бажання обійняти близьку людину, відчути що вона поряд, підтримує та може дати таку цінну пораду... І у кожного своє, ідеальне для них бажання, що давало сили та енергію жити, а не просто існувати, ховаючись від світу. Але це лише мить... І знову все ставало на свої місця, ніби й не було світла з нічного фонарика.

    Та з часом Ліра зрозуміла, що її світла маленької зірочки зовсім мало. Місто було надто велике. А вона лише одна і фонарик також, лише один. От якби було багато таких фонариків. Та можна було б розвісити їх по всьому місту. Але нажаль це не так. Думаючи над цим питанням дівчинка почала впадати у відчай, адже не знала як допомогти. Та в один чудовий момент, піднявши голову до верху, вона помітила проблиски місяця, серед темних хмар, що скупчувались над містом. Ліра одразу все зрозуміла, знайшла такий важливий для неї вихід. І тоді зробила щось відважне: відчинила свій чарівний ліхтарик, відпускаючи зірочку високо в небо.

Та піднялася над дахами, аж до самих хмар та вибухнула незвичайним, яскравим, лагідним сяйвом, неначе нова зоря.

    Світлячки, що прилетіли з лісу за Лірою, розсипалися по всьому місту, ніби продовжуючи світло зорі, намагаючись сідати на вікна будинків, на руки перехожих, що застигли оглядаючи небо та все довкола себе, на голівки дітей. І всюди, де світлячки торкалися людей, народжувалася маленька мрія — ніжна, тепла, добра. Люди ніби оживали, світились від щастя теплими посмішками, розмовляли, сміялись, раділи. Були справжніми. Були собою.

    З того вечора місто змінилося. Розквітло неймовірними квітами, оживилося яскравими барвами. Стало чистим та привітним. Люди почали усміхатися одне одному, на вулицях з’явилися музиканти й художники, у вікнах знову горіло тепле світло. А по вихідних проходили веселі ярмарки, змагання та свята.

    Ліра спостерігаючи за змінами, знала: її шлях тільки починається. Бо у світі ще багато місць, де мрії загубилися і чекають, коли хтось віднайде їх та поверне людям надію, що вони неодмінно здійсняться.