Частина 2. Душа загубленої мрії.

    Минуло кілька днів, відколи подорожній залишив дерев'яну хатинку серед лісу. Ліра повернулася до попереднього життя. Знову доглядала за світлячками, проводячи з ними багато часу та слухала шепіт дерев, поринаючи у таємниці лісу, про сокола, що бачив найменші деталі з великої висоти, чи про витівки чорного ворона, або ж про маленькі грибочки, що ростуть з швидкістю та настанням світла. Від усього цього у дівчинки з'являлась посмішка на обличчі, адже це було доволі забавно. Та однієї ночі вона відчула щось дивне, незрозуміле для неї. Те чого раніше зовсім не було, не відчувалося. Й природа також це відчула. Місяць став зовсім блідим, а зірки наче сховалися за темними хмарами, боячись навіть подати хоч капельку світла. Ліс затамував подих, ніби чекав на щось тривожне. Немов затишок перед бурею.

    Світлячки занепокоїлися. Спочатку сполохано літали довкола. То до Ліри, то в ліс, то до будиночку. В потім загуркотівши крилами, сплітаючись до купи, почали утворювати дивні візерунки. Дівчинка зрозуміла, це не просто так. Це був знак. Знак того, що десь далеко у глибині лісу, хтось потрапив у біду. І саме вона та, хто зможе вирішити цю ситуацію.

    Не гаявши ні хвилини, Ліра, взявши в будиночку маленький ліхтарик, який світився сам по собі, без енергії чи батарейок, схожий на стародавні олійні ліхтарі. Вирушила у нічну мандрівку. Стежка була вузькою, заплутаною, туман обвивав ноги, а дерева то схилялися, то відсувалися, наче хотіли підказати правильний шлях. Але саме цим завдавали ще більше клопоту. Адже прохід то відкривався, то знову зникав в пасмах гілля.

    Нарешті серед листя та дерев, на нічному горизонті, замерехтіла ніжним, майже не помітним сяйвом вода. В це означало - дівчинка дійшла до старого озера. Його вода була темна,каламутна, брудна. Раніше такого не бувало. А на поверхні світилося щось дуже схоже на срібний вихор. Усередині того сяйва було видно фігуру дівчинки, такої маленької та тендітної. Вона закривала обличчя руками, плачучи, не в змозі вибратися. 

— Не бійся, я допоможу тобі, — прошепотіла Ліра і підняла ліхтарик, освітлюючи його світлом все навкруги.

    Світлячки, що були завжди поряд, миттю розлетілися, охоплюючи озеро з усіх сторін, освітлуючи його береги. А вода, що до того була брудною та непрозорою, почала світитись, ніби сотні маленьких фонариків наповнили її потоки собою, дозволяючи їй звільнитись від усього поганого, брудного, стаючи прозорою. Ліра простягнула руку й доторкнулася до сяйва, звільняючи дівчинку з полону.

— Хто ти? — запитала вона в дівчинки, що світилася дивним, білим, проникаючим світлом.

—Душа Загубленої Мрії. — тихо відповіла вона.

    Душа Загубленої Мрії — істота, що народжується, коли людина відмовляється від своєї найзаповітнішої мрії. Та повністю втрачає надію, навіть саму маленьку на те, про що мрія може здійснитись. Таких істот є доволі багато. І всі вони нещасливі, оскільки були відігнані їх господарями, переконаннями та вчинками, приречені скитатися по світу, не знаючи, що їм далі робити та куди йти.

    Душа Мрії тремтіла, але поступово побачивши доброту Ліри, вирішила залишитися з нею, перетворившись на маленьку зірочку й сховавшись у нічному ліхтарі дівчинки.

    З того часу дівчинка зрозуміла: її призначення не лише оберігати світлячків, а й рятувати загублені мрії людей, даючи їм другий шанс та надію на те, що їх господарі знову приймуть їх до себе, і їх мрії неодмінно здійсняться.