Частина 1. Нічний гість

   У темному-тихому лісі, де дерева нашіптували стародавні таємниці, а сови вигукували свої пророцтва, стояла маленька, дерев'яна хатинка з моховим дахом. Кожного вечора у невеличких віконцях загорялися теплі, сповнені надії та чогось доброго вогники. Йдучи по лісовій дорозі та звертаючи на вузьку стежину, подорожні, що випадково опинялися поблизу, відчували, ніби хтось невидимий кличе їх наблизитись та зазернути в середину.

    Але нічого страшного в цьому не було. Адже в хатинці жила добра, привітна дівчинка на ім’я Ліра. І хоч вона ще була не зовсім дорослою, але пам'ятала слова своєї бабусі. Про те, що вона не звичайна дівчинка і рано чи пізно це зрозуміє коли прийде час. Насправді Ліра була хранителькою крихітних світлячків — маленьких вогників, які освітлювали не тільки шлях у найтемніших куточках нічного лісу та планети, а й серця тих, хто загубив давним давно свою надію. Дівчинка знала мову шелесту дерев, вміла слухати тишу і розуміла пісні яскравого місяця.

    Одного вечора, коли місяць піднявся тонким серпиком і розсипав зірки над лісом по нічному небу, до хатинки, що стояла в загадковому тумані та відблисках небесних світил, постукав змучений життям подорожній. Він був зовсім сумним і втомленим — шукаючи свій дім, якого давно вже не мав, через жорстокість та байдужість навколишнього світу і людей. Ліра запросила незнайомця всередину, пригостила теплим, запашним чаєм з лісових ягід, що сама приготувала за рецептом давнини і дозволила відпочити біля теплого каміну, де поволі потріскував невеличкий вогник.

    Нічною порою, коли подорожній заснув, дівчинка відчинивши дерев'яні двері свого будиночку, впустила маленьких помічників. Світлячки залетівши з лісу одразу направились до чоловіка. Створюючи неабиякий, неймовірно красивий танець довкола подорожнього, даруючи йому найтепліші сни, які тільки могли приснитися. У сновидіннях чоловік побачив своє щасливе дитинство, мамині руки і тихий дім, де завжди чекали, підтримували та піклувались один про одного. Прокинувшись ніжним, світлим ранком, подорожній відчув легкість у серці і вперше за довгий час — посміхнувся. Радість та чудовий настрій наповнили його, адже він про це так довго мріяв. І нарешті відшукав.

    З тих пір до хатинки Ліри приходило багато людей, хто загубившись у лісі втратив доріжку додому, або ж надію від певних обставин, що передували цьому. І кожен, хто залишав це дивне місце, ніс у собі краплину світла, добра та радості — щоб потім поділитись мини з іншими.

    Кажуть, якщо ввечері прийти до лісу та дуже уважно вдивитися у темні, нічні гилля дерев, що почне освітлювати своїм сяйвом молодий місяць, можна побачити, як крізь туман просвічується легким, майже помітним світлом вузенька стежина. І пішовши по ній, неодмінно дійдеш до хатинки, де завжди горить світло — для тих, хто шукає доброту, радість та шлях до своєї мрії.