Легенда про Місяцесрібного Княз я та Сонячну Жрицю

Давним-давно, коли світ був ще молодим, у горах, що торкалися неба, жив великий воїн і чаклун на ім'я Цукімару. Його називали Місяцесрібним Князем, бо срібло його волосся сяяло, як повний місяць, а очі горіли зеленим полум’ям, що проростало в його душі ненавистю.

Кажуть, що він народився під червоним місяцем – знаком великого лиха. Його рід знищили вороги, його серце сповнилося чорного гніву, а меч пив кров, не знаючи спокою. У пошуках помсти він продав душу богам ночі, і вони дарували йому силу, але прокляли його. Відтоді, щоночі, коли місяць ставав червоним, він втрачав розум і палав жахливим вогнем, знищуючи всіх на своєму шляху.

Та між червоними місяцями, коли прокляття відступало, Цукімару був іншим. Він не забував своїх гріхів, але і не міг їх виправити. У такі ночі він мовчки блукав по гірських стежках, дивився на зорі, немов шукаючи відповідь у холодному небі. І в одну з таких ночей його побачила Хінадзуру – жриця храму богів дня та Сонця.

Вона чула легенди про страшного чаклуна, але чомусь не повірила в них повністю. Їй розповідали про чудовисько, що спопеляє все навколо, але вона побачила самотнього чоловіка, який сидів на скелі і слухав, як співають вовки. Вона почала приходити до нього щоночі між Червоними Повнями. Спершу мовчала, потім заговорила, а згодом і він почав відповідати. Князь розповідав їй про те, як втратив рід, як шукав справедливості, а знайшов лише кров. Як з кожним місяцем прокляття ставало сильнішим, і він боявся, що скоро не зможе повернутися навіть на мить.

— Якщо я стану справжнім чудовиськом, — сказав він якось, — ти теж мене не пожалієш, правда?

— Правда, — відповіла вона, дивлячись просто в його очі. — Але поки цього не сталося, я буду поруч.

Так минали місяці. Цукімару почав чекати зустрічей з Хінадзуру так само, як боявся Червоного Місяця. Та прокляття не відступало, і він знав, що кінець близько.

Одного разу, коли Червоний Місяць здійнявся над горизонтом, Хінадзуру, жриця Сонця, зустріла його знову. Але цього разу він уже не був тим, кого вона знала. Його очі палали зеленим полум’ям, меч вже був у руках, а губи шепотіли імена тих, кого він мав знищити.

— Ти прийшла мене вбити? – запитав він, тримаючи меч, що палахкотів зеленим полум’ям.

— Я прийшла повернути тебе собі, – відповіла вона.

Він не зрозумів її слів, і його гнів знову закипів. Він кинувся на неї, щоб знищити, як усіх інших. Але вона не тікала, а лише ухилилася від меча та обійняла його.

У ту мить срібне світло розлилося довкола них. Її руки не палали, хоч торкалися його вогню. Її голос не здригнувся, хоч меч був біля її горла.

— Я кохаю тебе, Цукімару, – прошепотіла вона. – І якщо це прокляття має спалити тебе, хай воно спалить і мене.

Вогонь у його очах затремтів. Його меч випав із рук. І вперше за довгі роки він відчув щось, окрім люті.

Прокляття ослабло. Богам ночі не було чого палити, бо серце, що зазнало кохання, більше не могло бути їхнім.

Кажуть, що з того часу, коли місяць червоний, у горах можна почути пісню вовків – це духи воїнів, що загинули від руки Місяцесрібного Князя. Але тепер вони співають не про гнів, а про те, як кохання здатне втихомирити навіть найстрашніше полум’я.

(с) Легенда і арти - Чат GPTна основі мого вірша.

__

Пояснення ШІ вибору імен

Імена в легенді мають символічне значення, яке підкреслює їхні ролі та долю:

Цукімару (月丸) – ім'я складається з двох частин:

月 (Tsuki) – "місяць"

丸 (Maru) – "коло", "сфера", а також часто використовується в іменах самураїв.

Разом воно означає "місячне коло" або "повний місяць", що символізує його зв’язок із нічним світилом і прокляття, яке пов’язане з фазами місяця.

Хінадзуру (陽鶴) – її ім'я теж має глибокий сенс:

陽 (Hi) – "сонце", "світло", "тепло"

鶴 (Tsuru) – "журавель", що є символом довголіття, мудрості та вірного кохання в японській культурі.

Разом ім’я можна перекласти як "Сонячний журавель" – символ світла, надії та тієї, хто здатна принести зцілення.

Таким чином, їхні імена символізують протистояння темряви й світла, холодного місяця й теплого сонця, проклятого самотнього воїна й жриці, яка дарує порятунок.
___

Цикл "Інші Казки"

Протистояння

Він:

Чи то Сонце встало,

Чи то - світло в очі?

То - твої дзеркала

В мої сни пророчі.

Не питався в тЕбе -

Аби не зурочить,

А чи було треба

Того шраму почерк

На твоєму тілі?

На моєму серці

Вже туги пів-кіля

Й трохи більше - перцю.

Вона:

Не питавсь у мене -

Дав насильно в руки

Полум'я зелене:

Проростають муки

І стають червоні,

Мов кривавий Місяць...

Тисне щось у скроні:

Що за шепіт в місті?

Я іду на зустріч,

Мов по склу ступаю...

На далекій кручі

Десь вовки співають

На червоний місяць

На моїх долонях...

Твої шрами тріснуть -

Гул у моїх скронях.

Він:

Не зречуся зброї,

Що для твого серця!

Знаю, що не встою

І додам ще перцю.

Чом ти ніж кидаєш,

Дивишся так щиро?

Кажеш, що кохаєш.

Я ж зорію хижо,

Бо мої знамена

Вимагають смерті!

І вогонь зелений

Світить так відверто

У моїх зіницях,

Де нема пощади.

Ти підходиш близько,

Бісова принадо!

Не поборю владу

Тих зіниць котячих.

Як же дати ради

Цим рукам тремтячим?

В чому твоя сила?

Меч свій опускаю.

Щось у грудях стисло...

Вона:

Просто я кохаю...

(с) Яродана