Сад Життя: медитація

W_S:13_fl;qt::знак нескінченності - волошка;

Z_X:49_fl;gt::знак нескінченності - троянда;

S_D:88;tr::знак нескінченності - дерево;

F_D:92;ty::знак нескінченності - кущ...
 

Мої пальці бігають по клавіатурі... Натиск на кожну клавішу породжує енергетичний відблиск десь у Просторі. Величезний надскладний і надпотужний пристрій з'єднаний однією смужкою енергії з клавіатурою а двома іншими - з моєю Свідомістю та Духом. Я Творю. Я друкую Коди. З мого Розуму та моєї Душі, проходячи крізь пальці, народжуються дерева, квіти, птахи, тварини. Буяє різноманіття форм, складаючись у Візерунок Життя. Я ще не бачу цього всього і не відчуваю аромату квітів у моїм Саду. Поки що в моїй Свідомості схеми і коди. Але в Душі уже живе мій повністю реалізований Проєкт. Колись я закінчу Творіння і прокинусь. Прокинусь народженою на Землі, у своєму Саду, посеред буяння квітів.

Перші світанкові промені граються в краплинах роси, створюючи міні-райдуги. Я крокую у своєму Саду. Кожна квітка і кожне дерево тут мають свою мову, свій голос, свій спів. І, водночас, ці ноти створюють неймовірну Спільну Мелодію. Це - Гармонія.

Весна. Первоцвіт, проліски, фіалки, конвалії, гіацинти, тюльпани і нарциси. Чаруючі пахощі у повітрі та палітра свіжого зеленого кольору. Десь у віддалі, за альтанкою, чути шепіт струмка. Квітнуть вишні, яблуні, жасмин.

Я іду далі. Літо. Троянди, півонії, бегонії, лілеї, ромашки і маки. Все поєднано в дивнім візерунку Цілісності. Як такі різні квіти суміщаються в одному просторі? Насичена зелень дерев тішить очі.

Далі – осінь. Золото і багрянець сонцем підсвіченеі. Айстри, хризантеми, жоржини. Вітер сипле золотаво-червонястим листям, що танцює в повітрі, перш ніж знайти своє місце на землі. В повітрі пахне дощем...

А тут, у далекому кутку мого Саду панує зима. Царство застиглих кристалічних форм і снігового покрову. Іній перетворив дерева у кришталеві скульптури, а вітер снігом між гіллям вишив неймовірні візерунки. Тут ростуть особливі квіти. Вони не замерзають. Вони покриваються льодом і навічно зберігають свою Красу. Вони німі, на відміну від своїх весняно-літньо-осінніх подруг. Але в їх мовчанні часом більше слів, ніж у говорінні. Контрастна Тиша у цій частині Саду. Підсумок.

Я стою і мовчки дивлюсь на Зупинену Красу. Потім розвертаюсь та йду на своє місце - в Літо. Іще не Час бути Зимі.

Я прокидаюсь. Мої пальці застигли над клавіатурою...